Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Парасочка

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Парасочка одягла нову картату спідницю, тканину для якої сама зіткала на саморобному верстаті, вишиту власноруч кофтинку, підперезалася плетеним з тонких шкіряних мотузків паском, якого прикрасила сріблястими скляними намистинками. На плечі накинула шовкову хустинку. На голову з викладеною із заплетеної коси короною наділа мереживний очіпок. Сама його шила, мереживо плела. Маленькі ніжки взула у червоні туфельки, які привіз їй чоловік зі стольного града Києва. Подивилася у люстерко – і сама собі сподобалася.

Усім наділила природа Парасочку: і вродою, і працьовитістю,  і здібностями до усіляких мистецьких промислів. Картини малювала, шила, ткала, город, як клумба, завжди доглянутий був. А що вже куховарила смачно! Запрошували її на свята головною кухаркою.
 
І чоловік  Михась золоті руки мав. Усе було відремонтує, із нічого корисну річ зробить. Такі ось вони були, Мазурики.

Узяла Парасочка з комори дерев’яного ящика, поскладала до нього тушки кролів, курей і віднесла його на невеличкого возика. Запрягла у возика  таку ж, як і він, невеличку конячку.  Вивела свій екіпаж за ворота,  вправно всілася на край воза та й поїхала...Ні, не на базар торгувати, а у дитячий притулок.  Вони постачали продукти дітям – сиротам, безплатно.

Власних дітей у подружжя не було.

Парасочка умовляла чоловіка взяти собі дитину с притулку. Той на знак згоди кивав головою, але потім казав: «Ти ще молода, може, Господь й пошле нам дитя».

Та роки йшли. А мрія Парасочки народити дитину не здійснювалася.

Настали смутні часи - почався у країні період колективізації та розкуркулювання. Подружжя не чіпали, адже Михась Мазурик був незамінним на селі механіком – ремонтником, та й  харчі віддавали у дитячий притулок. Присікатися владі не було до чого.

Сталося  це у серпні. Пішла Парасочка зранку на город. Саме картоплю копати час настав. З нею, як завжди, маленька собачка Нерка і чорна коза Циганка.

Коли це Нерка нашорошила вуха і видала тихе грудне скавчання. А  потім як уперіще через город на подвір’я.

- Мабуть, Михася зустрічає, - подумала Парасочка.

Потім підняла голову, глядь - біжить до неї Нерка і щось у роті несе. Підбігла, хвостиком крутить і поклала біля ніг господині маленьку плетену шкарпетку.

- Де ти її доп’яла? – питає  Парасочка, а самій якось не по собі стало. - Ану показуй, де ти знайшла це?

І Нерка побігла на подвір’я. Жіночка покинула лопату, витерла передницею руки і пішла слідом за собакою. Зайшла на подвір’я і поряд зі сходами до хати побачила ... маленьку дитину.

Протерла очі Парасочка. Ні, це не примара, справжня дитинка,  десь біля року на вигляд. Симпатична, добре вдягнута. Дитина сиділа на розстеленій вовняній хустці, тримала в ручці цяцьку. Кілька хвилин дивилася Парасочка на неї у стані оціпеніння, аж поки не привело її до тями слово, що пролунало з вуст маляти:

- Ма - ма !

Упала Парасочка на коліна, підповзла до крихітки, з фіалкових очей покотилися сльози:

- Я... я...твоя мама.

Притиснула маля до грудей і почала колихати. Заплющила очі маленька дівчинка, заснула. Занесла її до хати Парасочка. Поклала на піл, потихеньку почала знімати з маляти кофтинку і тут побачила пришиту зсередини згорнуту носову хустинку. А в тій хустинці записка:” Це – радість твоя.” І більш нічого.
Повернувся з роботи чоловік. Розповіла йому Парасочка, що сталося.

- Це, видно, когось у Сибір погнали. І вирішили люди, що так дитину можна врятувати. Але однак треба властям заявити, щоб не подумали, що ти дитя вкрала.

Мовлено - зроблено.

Минув час - дитя ніхто не шукав. Певно, була дитина родом з неблизької місцини та й шукати нікому було. Мабуть,  угадав Михась: десь у Сибіру кровна ненька опинилася.

Удочерили дівчинку Мазурики. Душею коло неї упадали, як кажуть в народі, й дух за нею ронили - у любові зростили. Разом з донькою пережили війну й розруху, голод і холод, радості й турботи. Виросла Октябрина, здобула спеціальність електрика і бухгалтера, а пізніше стала професійним істориком.  Вийшла заміж і народила трьох доньок.

Серед них була і я. А Параска Мазурик – це моя люба бабусенька.

Вони обидві вже перебувають у потойбічному світі, та їхні світлі душі завжди поруч зі мною.

Л.Лещенко, с.Курінь

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове