Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Вибрики долі
/ 0
- Деталі
- Категорія: Історія з життя
- Опубліковано: П'ятниця, 29 червня 2012, 18:36
Дядько Василь, як тільки пригубить чарку – другу, а третю тітка Марія відмовляється наливати, так і починає правити відправу, що , видно, на старість залишить її та майне в Дніпропетровськ і таки розшукає Таню.
- Їдь, їдь вже, - незлобливо огризнеться тітка, - бачу, тобі вже мандри пахнуть, може, хоч цього разу її ґицель тебе привітає...
Цю історію у їхній родині знають старе і мале. А розпочалася вона далекої осені 1943 року. Йшли запеклі бої за звільнення України, і дядько Василь – 19- річний командир мінометної батареї, вже на рідній землі під час передислокації військової частини захворів на тиф. Разом з іншими приреченими його зняли з вагона „ теплушки” на одній з невеличких станцій Дніпропетровщини.
Хоч не було там ні госпіталю, ні лазарету, ангел його долі не дав дядьку Василю пропасти.
Його забрали до своєї хати і стали дбайливо доглядати вже літня жінка з дочкою. Дочку звали Тетяною. Була струнка, кароока, личко як намальоване. Як тільки вберегла свою вроду в отаке лихоліття. І хтозна, що швидше повернуло його до свідомості, вирвало зі смертельного марева – хінін, що передавав сільський фельдшер, чи оте чорноброве диво...
Дивився на свою рятівницю годинами, а коли вирішив повертатися на фронт, пообіцяв, що як тільки залишиться живим – обов'язково приїде за Тетяною, щоб уже довіку бути разом.
Та не завжди був дядько Василь улюбленцем долі. Уже за кілька місяців до завершення війни – контузія з важким пораненням. Повернувся у травні 1945–го у рідне село інвалідом, але без пенсії, бо документи на інвалідність десь загубились при пересилці – знайшлись аж у 1951 році. Куди було їхати? А тут і батьки стали вмовляти не покидати їх, бо старший син загинув на фронті.Так і залишився. Висватали йому гонористу одиначку із сусіднього заводського села. Народився син, а життя в них якось не складалось.
В один із моментів чергових чвар одягнув дядько Василь синій бостоновий костюм та й майнув на Дніпропетровщину. Поки йшов із станції до села – назбирав букетик польових волошок і маків, все уявляв, якою ж буде та зустріч через десять років, які пробігли так прудко...
Вже на початку їхньої вулиці зустрів сусідку, глянула на нього пильно, привіталась, а вже у спину запитала:
- Чи не до Тетяни так поспішаєш?
- До неї.
- Краще не ходи туди, синку! Чоловік її днями повернувся.
- А коли вона заміж вийшла?
- Вона й була заміжня, коли тебе доглядала. За поліцаєм із сусіднього села. Наші тільки вступили – його й взяли, а тепер ось випустили...
Світ потьмарився у дядькових очах, наче вдруге контузію одержав. Таня щось намагалася пояснити в листах, котрі слала на адресу його батьків, але він люто рвав ті конверти, не відкриваючи їх.
Повернувся до тітки Марії. Сів, як кажуть, маком. І вже тепер, коли розміняв восьмий десяток літ, пом'якшив він суворий вирок до свого першого кохання. Все частіше, хоч і за чаркою, став згадувати її ім'я. Ніхто й не противився.
Усі вже в родині знають, що вона – тая Таня з Дніпропетровщини – не чужа й не своя, а так – дядькова уява. Уже довічна...
Раїса Ніконова
Детальніше...