Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Мені б зірку з неба...

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
– А чого ти хочеш в житті найбільше? – раптово нічну тишу розрізав голос Сергія.

– Хіба зірку з неба, – не вагаючись відповіла Олена, солодко усміх-нулася, поклала голову на його плече, вкрила коханого ковдрою. А чого іще було бажати? Їй і так усі довкола заздрили...

А наступного дня, коли вона в обідню перерву вибігла у найближчу кав’ярню на побачення з Сергієм, він простягнув їй на долоні зірку. Зранку її позичив у друга з погонів...

Доля звела Олену з Сергієм сім років тому. У той час на особистому фронті дівчини уже вишикувалася чимала черга поразок. Роман, з яким уперше зважилася переступити від кохання духовного до фізичного, підло зрадив, не забувши поділитися своїм «подвигом» із друзями... Було нестерпно гидко й боляче, коли дізналася, як він цим хизувався... Потім був пихатий Едуард, який з часом так зациклився на власній персоні і своєму шляхетному походженні, що навіть забув привітати Олену з днем народження. Далі був Дмитро. Він після кількох місяців палких освідчень та енної кількості троянд, які надсилав мало не щодня просто на роботу, проміняв Олену на її колегу-секретарку, довгоногу білявку з абсолютною відсутністю IQ. Після нього був Діма, який дуже швидко втік в Європу на заробітки, а ще Юра, Денис... Олені ніколи не бракувало чоловічої уваги, але вона у кожному шукала свого принца, а ще – великого й чистого кохання. Їй не хотілося заплямувати репутацію випадковими стосунками. Чиста юна душа прагнула лишень мати чоловіка-захисника, чоловіка-друга, який любить, розуміє, який завжди поряд.

І коли Сергій запросив Олену на побачення, вона майже автоматично погодилася, розглядаючи його як один із варіантів, що пропонує доля. Знала, що він гультяй, який звик жодної спідниці не пропускати повз, а тому нічого особливого від нього не сподівалася. Подружки сказали «йди», а їй було ліньки шукати відмовки. Тому й пішла. Серцеїд Сергій чомусь ніяковів, коли залишався з Оленою сам на сам, і це дівчині дуже подобалося. Згодом він почав шепотіти їй на вушко ніжні слова, цілував у плече, вдихав аромат волосся. Це не було кохання з першого погляду і пристрасті поміж ними теж не було. Та їхні стосунки поволі виросли з платонічних, а невдовзі взагалі уподібнилися до подружніх: пара, довго не роздумуючи, підшукала житло і почала жити разом. Олена готувала смачні вечері, а Сергій чимшвидше тікав з роботи до коханої. Друзі, не приховуючи образи за те, що відмовився піти з ними на пиво, відкрито називали його підкаблучником. А Сергієві було байдуже, він тільки всміхався і поспішав додому. А потім в одну мить усе ніби зламалося...

Сергій знову повернувся до старої ролі донжуана. Олена шалено його кохала, а він приходив додому із першими променями сонця, п’яний, і пахнув чужими жінками. Вона тоді телефонувала на роботу, правдами-неправдами брала відгули, зачинялася у чотирьох стінах та заливалася слізьми. Жити без нього не могла. Виганяла, пробачала і знову просила повернутися. Так тривало два роки. А одного разу після чергового чоловікового загулу Олена взяла його за руку та повела у РАЦС. Він не перечив, мовчки одягнувся і пішов за нею. Можливо, теж сподівався, що коли стануть сім’єю, це щось змінить.

Підготовка до весілля задурманила голову. Пошук кафе, підбір весільного меню, а ще тамада, музики, оператори і фотографи... Разом із майбутньою свекрухою Олена вибрала весільну сукню, невимовно красиву, із мережива та шовку кольору шампанського. Не дочекавшись весілля, вона негайно зібрала подружок, щоб похвастати вбранням. А коли дефіле перед най-ближчими скінчилося, Олена вийшла з дому їх провести. Саме тоді вона зустріла Макса, однокурсника однієї з її колег. Постояли кілька хвилин утрьох, погомоніли про весільні клопоти, пожартували, мовляв, запросять Макса на дівич-вечір за стриптизера, посміялися та розійшлися. Здавалося б, випадкова коротка розмова, але вона зачепила якісь струни в Оленчиному серці. Зранку дівчина попросила у колеги номер Максового телефону, а наступні два тижні уже не випускала слухавки з рук, спілкуючись із ним практично цілодобово. Тим часом Оленин наречений і далі повертався з роботи додому під ранок, дуже захмелілий і напахчений чужими жіночими парфумами. Макс радив дівчині відмовитися від дурної затії з одруженням. Та вона ніколи не наважилася б цього зробити...

Подружнє життя не складалося із самого початку, тому Олена спілкувалася з Максом дедалі частіше і ближче, хоча й свідомо цьому противилася. Нехай влаштовує власне життя, не можна ставати йому поперек дороги, не варто продовжувати ці стосунки... Скільки разів Олена повторювала собі ці слова! Та все було марно. Поряд із Максом вона відчувала себе коханою й жаданою, а розум тоді замовкав. Кожна їхня зустріч була сповнена екстриму: вони кохалися у лісі, на роботі, в автомобілі серед білого дня... А якось Макс зателефонував Олені о 23.00 і сказав, що за 15 хвилин заїде. Її чоловік був на роботі, тому ніщо не заважало зустрічі. Того дня Олена вперше провела в обіймах коханого цілу ніч. Він цілував її волосся та кінчики пальців, доки не заснула. А щойно надворі розвиднілося, повіз Олену додому. Попри ранній час, дороги були переповнені, тому автівки, наче сонні, дуже поволі сунулися одна за одною. Аж раптом Олена помітила, що вони весь час їдуть за автомобілем її чолові-ка, хоча він мав повернутися з роботи тільки через дві години. Макс обігнав його і домчав Олену додому зі швидкістю світла. Вона ще ніколи досі не підіймалася сходами так швидко, як тепер, надто боялася повернутися додому пізніше за чоловіка. У квартиру Олена влетіла кулею, вмить роздягнулася, накинула халат і відкрила воду, щоб прийняти ванну. А чоловіка все не було, тому сама йому зателефонувала.

– Люба, я... на роботі, – пробелькотав він у слухавку. Олена зрозуміла, що Сергій тоді їхав зовсім не додому, і він аж ніяк не на роботі, а знову десь випиває.

Якось Макс запросив Олену в сауну, буцімто має чудовий привід відсвяткувати. Після третього випитого келиха шампанського, він урочисто заявив, що незабаром одружується. Олена дуже старалася не видати справжніх почуттів, і ця боротьба з собою була нестерпною. Хіба вона, одружена коханка, має право на нього, вільного чоловіка? Щиро за Макса пораділа й пообіцяла неодмінно прийти наступного дня на парубоцьку вечірку. А коли зранку, як домовлялися, вони зустрілися біля супермаркету, щоб купити шашликів, Олена побачила чоловікове авто. А десять хвилин тому, коли вона телефонувала Сергієві, він сказав, що по вуха в роботі, а тому не має часу на балаканину і працюватиме сьогодні допізна. Коли ж Олена увійшла в магазин, чоловік стояв обернений спиною.

– Серж, ти влип... – побачивши дружину й округливши очі, першим мовив друг.

– Здається, таки влип... – обернувшись мовив Сергій, тримаючи в руках візок із повним арсеналом продуктів для пікніка, включно із презервативами.

...Вони розлучилися так само тихо, як і побралися. А через тиждень Олена вдягнула нову, зумисне куплену для цієї оказії сукню, зробила в салоні зачіску та манікюр і пішла до Макса на весілля. Байдуже, що її, красуню, ніхто не побачить. Вона тільки здаля краєчком ока погляне на молодят, щоб, крий Боже, не сполохати їхнього щастя. А дорогою додому вийме зі свого телефону й викине сім-карту, потім спакує валізи і поїде світ за очі. Час починати нове життя. Там, де зорі нижче схиляються з неба...
 
 Ірина ВОЛОШКОВА

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове