Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Кабаняча голова
/ 0
- Деталі
- Категорія: Історія з життя
- Опубліковано: П'ятниця, 27 червня 2008, 11:33
Юля поспішала. Завтра повертається з відрядження Валентин. А ще стільки потрібно зробити: зайти у гастроном, зробити зачіску, заплатити за квартиру. А ще приготувати фарш і заварні тістечка. Юля посміхнулася подумки - Валентин був неймовірною солодкоїжкою.
До половини сьомої Юля встигла скупитись, зробити зачіску і заплатити за квартиру. О сьомій вона була вже біля свого будинку. На лавочці, як завжди у хорошу погоду, сиділи сусідки. Юля привіталася з ними і побігла в під’їзд. Вона ніколи не сиділа на лавочці і не заводила розмов з сусідами.
Забігши у ліфт, натиснула на кнопку сьомого поверху.
- Вух..., - полегшено зітхнула вона, виходячи з ліфту і дістаючи з гаманця ключі від дверей.
Юля відімкнула двері, ввійшла у передпокій, ввімкнула бра і підійшла до дзеркала. Повертіла гарненькою голівкою – зачіска була пречудова.
І раптом на кухні дзенькнув посуд.
- Валентине! – радісно скрикнула жінка і побігла на кухню.
...За маленьким білим столиком сидів незнайомець і тримав у руці чашку. Хвилину вони дивились одне на одного.
- Ви від Валентина? Щось трапилось? – запитала Юля.
Чоловік посміхнувся, поправив лівою рукою краватку.
- Ні. Я не від Валентина. Та ви сідайте, будь ласка. Вам налити чаю? Я трохи похазяйнував, пробачте, що без дозволу.
Юля сіла на табуретку.
- А...а... як ви потрапили у квартиру?
- Ха! Немає нічого простішого, ніж відмикати стандартні замки ,- відповів з посмішкою чолов’яга.
На якусь хвильку вона замислилась.
- Я нічого не розумію. Ви хто?
- Я з Бюро добрих послуг. Знаєте таку установу? А звуть мене Олег.
- Але ви помилились. Я не користуюсь послугами цього бюро.
- Юля! – засміявся чоловік. – Яка ви наївна! Ви, що й досі нічого не зрозуміли? А? Я з-ло-дій. Справжнісінький.
Юля мовчала. Потім різко запитала:
- Якщо це так, то що вам потрібно?
- О! – сплеснув долонями чоловік, - ми починаємо наближатися до суті справи. У мене до вас всього одне прохання, Юля. Я підкреслюю, прохання.
- Яке?
- Продайте мені лотерейний квиток.
- А... Он воно що. а звідки ви знаєте про лотерею?
- Знаю. Якби не знав, не прийшов би.
- Добре. А якщо я не погоджусь продати?
- Юля, мені ще ніхто ні в чому не відмовляв.
- Т-а-а-к. Скільки ж ви заплатите за квиток?
- У сто разів більше за його вартість.
- Так дешево ,- посміхнулася Юля.
- Послухайте, я тут трохи обдивився вашу квартиру. Ви живете досить скромно. І надалі ви будете прекрасно жити без машини. Юля, я поводжу себе досить чемно: прошу продати, а не віддати лотерею. Я не грабую.
- І ви говорите, що чемно поводите себе. Та ви нахаба, - ледь стримуючи себе, прошепотіла жінка. – Ви без дозволу заходите у чужу квартиру і потребуєте те, що вам не належить. І це ви вважаєте культурою?
- Дорогенька, припиніть цю філософію. Я впевнений, що ви продасте мені лотерею, інакше я до вас би не прийшов.
- А якщо я вам не продам. Ви мене вб’єте?
- Фу... Про що ви говорите, люба? Невже я схожий на вбивцю? З людьми я поводжусь добре.
- Не з людьми, а з жертвами, так?
- Ой, ну які жертви. Ну, добре. Я вам заплачу у тисячу разів більше за вартість квитка. І ви своєму чоловікові купите класний фотоапарат. Він полюбляє фотополювання. Я роздивився настінні фото - хороша робота. І чучело кабанячої голови досить акуратно зроблено. Він робив його сам?
- Ні, це йому подарували. Ця голова – бутафорія – скрізь зімкнуті зуби процідила Юля. – Піднялася з табуретки. – Ну що ж, давайте гроші!
Олег витягнув портмоне, відрахував п’ять сотенних купюр.
Юля взяла гроші і пішла до кімнати. Повернулась до кухні, взяла табуретку і вийшла з нею у передпокій. Олег спостерігав за її діяннями, пригублюючи простиглий чай.
З передпокою почувся гуркіт і жіночий крик.
- Що там трапилось? – Олег вийшов до Юлі.
Та сиділа на підлозі, потираючи лівий лікоть, поряд лежала перевернута табуретка.
Чолов’яга простягнув руку:
- Юля, куди ви лізли? Давайте допоможу.
- Ай, здається, я вибила лікоть, - скривилась Юля.
- Я не розумію, чого вам було лізти на табуретку?
- Чого, чого, лотерею хотіла дістати...
- Звідки, зі стелі?
- З кабанячої голови.
- Що?
- Цінні папери ми тримаємо в голові, зрозуміло?
- Он воно що! Ніколи б не здогадався. То я сам дістану, голова відкручується?
- Нічого не відкручується, просуньте руку у пащу. Там те, що вам потрібно, - кривлячись від болю, пояснила Юля.
Чоловік підставив табуретку. Став на неї і посунув праву кисть у пащу кабанячої голови.
Щось клацнуло.
- А... - а... –а...! – заволав злодій. Табуретка впала, він завис у повітрі, як риба на гачку.
- Ідіотко, розімкни капкан!
- Подригайся, нахабо, трохи! Вже не- довго залишилось бути тобі у такому незручному стані.
Юля вибігла з квартири і подзвонила від сусідів до міліції.
Ліана Лещенко,
с. Курінь
с. Курінь
Примітка автора: Коли ви перевіряєте лотерейні квитки, то cлідкуйте, щоб поблизу вас нікого не було. Написано на основі життєвої історії, яку повідала мені одна з моїх знайомих, що проживає у м. Умань Черкаської області.
Пошук по сайту
Детальніше...