Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Троянди її юності (закінчення)

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Вона слухала й не розуміла, що з нею відбувалося, бо все було, ніби в якомусь казковому сні. Сили з кожною хвилиною все більше наповнювали донедавна слабке тіло. А синьйор, якого знала всього декілька днів, встиг перетворитися на доброго чарівника, котрий з радістю виконував всі її забаганки. Юля вже встигла звикнути до свіжих квітів в своїй кімнаті, запашної кави з улюбленим печивом  і до щирості його посмішки, яка зустрічала її щоранку. І їй так хотілося, аби ця казка не закінчувалась ніколи.
 
Ранок... Він знову заходить до кімнати, бере за руку і ніжно шепоче:

- Я люблю тебе, Юлечко.

Його слова, наче вибухом схитнули серце й душу, а вуста тихо, але твердо прошепотіли:

- Я не продаюся. І завтра... повертаюся на Батьківщину... -  сльози градом котилися по її змарнілому обличчю.

- Ні! Зрозумій, я не хочу тебе купувати. Просто люблю. Як ніколи і нікого в житті. І хочу, щоб ти стала моєю дружиною і господинею цього дому.

Від таких слів серце жінки наповнилось дивним трепетом, а думки випереджали одна одну. Одні були співзвучні з сердечним почуттям, а інші - гірчили, заглушуючи дійсністю, мить щастя.

- Але ж я одружена. І донька в мене ...

-  Я все знаю, та для мене це нічого не змінить. Ми привеземо її сюди, і вона стане для мене рідною. Бо що миле твоєму серцю, те дороге й моєму. Не поспішай говорити «ні», подумай, а я чекатиму скільки буде треба.

Дні збігали непомітно в тривожно-бентежних роздумах. Після довгих вагань вона все ж вирішила їхати. Роберто, ніжно притиснувши Юлю до себе, сказав:

-    Як би не склалося, знай: це - твій дім, ти можеш повернутися, як тільки захочеш. А я тебе тут чекатиму.

А далі - літак, туманне марево і безкінечне плетиво тривожних думок, які повертали жінку то у свою маленьку італійську кімнату, де з Попелюшки перетворилася на Принцесу; то до рідних місць, які часто снилися і кожною травинкою кликали додому. Та ось вона зробила перші кроки по зволоженій дощами і встеленій золотом падолисту землі, побачила іскорки радості в очах усміхненої доні, що бігла їй назустріч, і відчула, як сонце лагідно пестить її своїм промінням... Вся італійська мара враз кудись зникла. І Юля відчула себе легенькою, як ті листочки, що кружляли в шаленому танці осені. Вона підхопила доньку на руки і... побачила його. Такого ж  рідного, як колись в юності. Він дивився на неї своїми великими карими очима, по-дитячому посміхався, а в руках були квіти - білі троянди. Троянди з її юності.

 Є. Кармалига, с. Гайворон

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове