Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Троянди її юності (закінчення)
/ 0
- Деталі
- Категорія: Історія з життя
- Опубліковано: П'ятниця, 13 червня 2008, 10:35
Вона слухала й не розуміла, що з нею відбувалося, бо все було, ніби в якомусь казковому сні. Сили з кожною хвилиною все більше наповнювали донедавна слабке тіло. А синьйор, якого знала всього декілька днів, встиг перетворитися на доброго чарівника, котрий з радістю виконував всі її забаганки. Юля вже встигла звикнути до свіжих квітів в своїй кімнаті, запашної кави з улюбленим печивом і до щирості його посмішки, яка зустрічала її щоранку. І їй так хотілося, аби ця казка не закінчувалась ніколи.
Ранок... Він знову заходить до кімнати, бере за руку і ніжно шепоче:
- Я люблю тебе, Юлечко.
Його слова, наче вибухом схитнули серце й душу, а вуста тихо, але твердо прошепотіли:
- Я не продаюся. І завтра... повертаюся на Батьківщину... - сльози градом котилися по її змарнілому обличчю.
- Ні! Зрозумій, я не хочу тебе купувати. Просто люблю. Як ніколи і нікого в житті. І хочу, щоб ти стала моєю дружиною і господинею цього дому.
Від таких слів серце жінки наповнилось дивним трепетом, а думки випереджали одна одну. Одні були співзвучні з сердечним почуттям, а інші - гірчили, заглушуючи дійсністю, мить щастя.
- Але ж я одружена. І донька в мене ...
- Я все знаю, та для мене це нічого не змінить. Ми привеземо її сюди, і вона стане для мене рідною. Бо що миле твоєму серцю, те дороге й моєму. Не поспішай говорити «ні», подумай, а я чекатиму скільки буде треба.
Дні збігали непомітно в тривожно-бентежних роздумах. Після довгих вагань вона все ж вирішила їхати. Роберто, ніжно притиснувши Юлю до себе, сказав:
- Як би не склалося, знай: це - твій дім, ти можеш повернутися, як тільки захочеш. А я тебе тут чекатиму.
А далі - літак, туманне марево і безкінечне плетиво тривожних думок, які повертали жінку то у свою маленьку італійську кімнату, де з Попелюшки перетворилася на Принцесу; то до рідних місць, які часто снилися і кожною травинкою кликали додому. Та ось вона зробила перші кроки по зволоженій дощами і встеленій золотом падолисту землі, побачила іскорки радості в очах усміхненої доні, що бігла їй назустріч, і відчула, як сонце лагідно пестить її своїм промінням... Вся італійська мара враз кудись зникла. І Юля відчула себе легенькою, як ті листочки, що кружляли в шаленому танці осені. Вона підхопила доньку на руки і... побачила його. Такого ж рідного, як колись в юності. Він дивився на неї своїми великими карими очима, по-дитячому посміхався, а в руках були квіти - білі троянди. Троянди з її юності.
Є. Кармалига, с. Гайворон
Пошук по сайту
Детальніше...