Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Особисті сторінки життя Олени Василівни Кочубей (Маюрової)

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Олена Василівна Кочубей народилася 16 травня 1793 року у родині новгород-сіверського губернського маршала Василя Васильовича Кочубея (1750 – 1800 рр.) та Олени Василівни Туманської (? – 1836 рр.). Її дитячі та юнацькі роки проходили у родовому маєтку Ярославець (нині Кролевецького району, Сумської області).


В 1816 році по роздільному акту Олена Василівна у спадок від матері отримує: «... имение в с. Тинице, Бахмаче 48 душ с хуторами Тиницким, при Бахмаче с мельницею на р. Поросючке, мельницы при с. Мельне и при с. Азаричах, мельницу при м. Батурине и земли в с. Атюше».


В 1818 році Олена Василівна знайомиться з генералом-поліцмейстером Олексієм Івановичем Маюровим (1780 – 1848 рр.). В цей час його полк проходив через с. Ярославець і Олексій Іванович мав честь залишитися на нічліг у маєтку Кочубеїв. Цю подію описує А.В. Кочубей у праці «Сімейна хроніка»: «Маюров весьма красивый и умный человек. Он со своей стороны был так любезен, что приказал полковым музыкантам играть у нас». О.І. Маюрову дуже сподобалося гостювати у родини Кочубеїв, а також припала йому до душі молода красуня Олена.


Через два роки на Різдво Христове Олексій Іванович знову приїздить у с. Ярославець до Кочубеїв просити руки Олени та розповідає про свою доньку від першого шлюбу з пані Кушелевою. Хоча на той час до Олени Василівни сватався князь Козловський (ім’я його не відоме), але вона надала перевагу Олексію Маюрову і погодилася вийти за нього заміж. У своєму листі до старшого брата Аркадія, Олена Василівна пише: «Моя судьба решена, я выхожу замуж за Алексея Ивановича Маюрова».


Після сватання у маєтку Кочубеїв розпочалася підготовка до весілля, але Олексій Маюров поїхав і більше року від нього не надходили ніякі звістки. Мати Олени Василівни почала хвилюватися і думати про те, щоб відмовити у весіллі. Все стало на свої місця коли в 1822 році О.І. Маюров пішов у відставку і знову приїздить до с. Ярославець зі своєю донькою. Невдовзі відбулося гучне весілля.


Після весілля щаслива пара мешкала в с. Ярославець, пізніше переїздять до маєтку Олени Василівни у с. Тиниця. Подружжя часто подорожувало та відвідувало своїх родичів. Так, у вересні 1824 року вони їздили у Диканьку на весілля Аркадія Васильовича Кочубея (1790 – 1878 рр.) і Софії Миколаївни Вяземської (1796 – 1834 рр.).


Олена Василівна велику увагу приділяє розбудові села Тиниця, будинку та парку навколо. За її господарювання у парк були завезені і висаджені різноманітні дерева: кедри, волоські горіхи, модрини, каштани, клени, дуби та інші дерева. Частина цих дерев збереглася донині.


У шлюбі з О.І. Маюровим Олена Василівна спільних дітей не мала. В 1827 році Олексій Іванович вступає на посаду дійсного статського радника з особливих доручень до генерал - губернатора м. Одеси М.С. Воронцова. З того часу його майже немає вдома, тому Олена Василівна, щоб зайняти свій вільний час, почала займатися вихованням сиріт. Вона виховала, а пізніше і вдало видала заміж, двох доньок священика Бахмацької Вознесенської церкви (ім’я його не відоме) Варвару і Дарію.


Аркадій Васильович Кочубей у праці «Сімейна хроніка» також згадує, що сестра виховувала двох дівчат: Олену Василівну Борзенко та Олену Іванівну Туманську. Разом з ними в 1836 році вона приїздила в гості до Аркадія Васильовича в м. Орел, а через рік брат разом з Олександром Васильовичем та Дем’яном Васильовичем їздили на весілля в с. Тиницю. Про цю подію А.В. Кочубей пише так: «... в конце августа в сестры в Тиницы были две свадьбы воспитанниц – Е.В. Борзенко с доктором Лоренцом, и другая – О.И. Туманской с поручиком - Сатиным».


В 1841 році за її ініціативи в селі Тиниця почали будувати дерев’яний храм на кам’яному фундаменті в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці та дзвіницю. Сама ж господиня займалася шиттям покрівців для церкви, багато читала церковних книг та збагачувала престол храму різними срібними і позолоченими речами.


Після смерті рідного брата, Василя Васильовича (1784 – 1844 рр.), вона виховувала його доньку – Катерину, якій і заповіла свою тиницьку садибу. У 1847 році Катерина Василівна Кочубей (1826 – 1897 рр.) вийшла заміж за Григорія Павловича Галагана (1819 – 1888 рр.). З того часу молоде подружжя почало господарювати у маєтку.


Останні роки життя Олена Василівна провела з родиною племінниці у с. Тиниця. Померла вона 2 лютого 1863 року. На жаль не збереглось ніяких історичних свідчень про її поховання.


Дробязко Наталія
науковий співробітник відділу
«Будинок – музей Генерального
судді В.Кочубея»
НІКЗ «Гетьманська столиця»


На фото: Алея парку «Кочубеївський» у с. Тиниця. Фото 2013 року з архіву НІКЗ «Гетьманська столиця».

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове