Його найголовніший урок

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: П'ятниця, 15 січня 2016, 09:39

Рідне село, колиска мого дитинства, оберіг шкільної юності, часто мені сниться. Завжди рада поверненню у Тиницю, де жили і живуть дорогі мені люди. Заб’ється серце, оживе, як побачу її білопінні сади. У спасівську пору своєрідного колориту надають достиглі яблука, копиці духмяного сіна, золотиста стерня. А зараз щедрий сніг укрив ковдрою вулиці, городи, ліг на лапате гілля старезних ялин. Саме за цими вічнозеленими красунями простяглась під самим полем одна із сільських вулиць. Якраз на ній жив мій учитель, наставник, порадник - Гаврило Семенович Крапивний. Було йому вже за 90, здавалось, що залишатиметься з нами завжди. Ні, не залишився…

Начебто нічого не змінилось у моїй рідній Тиниці. Як і раніше звивається вужем центральний сільський шлях. Як і завжди тягнуться у височінь неба церковні хрести, поспішають до школи і зі школи учні. Проте щось-таки змінилося: сніг здається не таким білим, а ялини не такими зеленими. Якась печаль торкається струн мого серця. Розумію, це від того, що вже ніколи не побачу добрих очей свого вчителя, не почую його голосу, не запитаю у нього поради.

Журналісти неодноразово шукали зустрічі з ним. Писали про нашого земляка, як про ветерана війни. Славний бойовий шлях пройшов він і повернувся з перемогою, з воєнними нагородами на грудях. Честь та хвала і йому, і його побратимам за те, що звільнили від фашистів нашу землю. Проте не менше ціную у своєму старшому землякові, який часто був мені за батька, його людяність, відданість учительській професії, турботу про молоде покоління. Багато років він працював завучем, викладав географію. І зараз пам’ятаю, як по другому дзвонику він заходив у клас. Вітались. Він давав знак, ми сідали за парти, а вчитель вже звертався до когось із учнів.

- Що ти можеш розповісти нам про … - не гаяв на уроці ні хвилини. Запам’ятався Гаврило Семенович вимогливим, дисциплінованим, любив порядок. Чомусь здавалось, що це в нього фронтова звичка. Проте він не дуже гримав за невивчений урок. Давав шанс надолужити до наступної зустрічі, бо знав сільське життя. Хтось міг не знати матеріал із-за лінощів, але частіше мусив допомагати у господарстві у невідкладних справах. Відверто кажучи, потреба вчити домашні завдання виникала не завжди. Як ти був уважний на уроці, то міг легко засвоїти все зі слів учителя. Його уроки ставали своєрідними цікавими подорожами у світ. У моїй уяві поставали то екваторіальні джунглі, то височенні арктичні айсберги, чи нескінченні океанські простори. Ми немов переносились у часи Колумба і Магеллана, інших відкривачів найвіддаленіших куточків земної кулі. А як цікаво було вирушати з ним у мандри рідним селом, іншими очима дивились на звичний нам сільський парк з рідкісними деревами, нас захоплювало минуле напівзмілілої річки, що розділяє нашу Тиницю навпіл, а колись це була повновода артерія.

Після школи час від часу зустрічалася із моїм учителем. Інколи щось дарувала. Та найбільше Гаврило Семенович радів книжкам. У 2012 виповнилось 40 років, як наш клас закінчив школу. З цієї нагоди зібрались, запросили своїх учителів. Був із нами і наш колишній учитель географії. З ним було цікаво і через чотири десятки років...

Напередодні Різдва Гаврило Семенович поголився, приготував святковий одяг, лаштувався стрічати наступного дня свято. Не склалося, 7 січня він відійшов у Вічність.

Гаврило Семенович був віруючою людиною, старався жити згідно Божих заповідей, і це найголовніший урок, який він подав.

Ніна Козловська

• < Попередня
• Наступна >