Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Війна не для жінок!

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Війна – справа не жіноча, але… Це все тільки на словах, оскільки участь жінок у війнах за останнє століття, причому не лише в якості медичного персоналу, але й зі зброєю в руках, стало реальністю. Особливо масовим це явище стало в період Другої світової війни. Вони були готові до подвигу, але не були готові до армії, військових дій і те, з чим їм довелося зіткнутися на війні, виявилося для них несподіванкою. Не маючи абсолютно ніякого відношення до збройних сил, жінки йшли на фронт заради захисту своєї Батьківщини.


У Збройних силах Радянського Союзу служила досить велика кількість жінок, причому як добровільно, так і по заклику. Була маса чисто жіночих частин і підрозділів (зенітні, авіаційні і так далі). В період відчайдушного положення Державний комітет оборони прийняв рішення (яке, втім, так і залишилося на папері) створити жіночі стрілецькі з’єднання. Там мали бути і чоловіки, але вони повинні були займатися лише заряджанням важких артилерійських знарядь.


Взагалі, під час Другої світової війни до лав Радянської Армії було призвано від 600 000 до 1 мільйона жінок, 80 тисяч з них були радянськими офіцерами. Серед мобілізованих були і жінки з Батурина. Серед них – Рибак Надія Григорівна 1922 р. н. Війна її настигла в м. Бірськ Башкирської АРСР, де дівчина навчалася на першому курсі педагогічного інституту. Перервавши навчання, вона «в мае месяце 1942 г. была мобилизована в ряды Советской Армии». Вже з перших днів своєї служби Надія Григорівна взяла активну участь у боях з нацистськими окупантами за визволення Сталінграду в складі 62 армії, яка особливо відзначилася у боях за місто. За проявлену мужність жінку було нагороджено медаллю «За оборону Сталінграду», але нагороду вона отримала тільки 4 травня 1944 р.


Цьому передувала контузія, яку отримала ще в Сталінграді, далі було лікування в госпіталі в Ростові-на-Дону. Після госпіталю була направлена на навчання в «Горьковское Краснознаменное училище связи 383 СД внутренних войск НКВД». По закінченню отримала атестат радіо-телеграфістки та була направлена в 383 стрілецьку дивізію. Разом із своїми побратимами Надія Григорівна дійшла до Будапешта. І саме в цьому місті війна для неї закінчилася. 25 вересня 1945 р. вийшов наказ про демобілізацію, але покинула ряди збройних сил Надія Григорівна лише 10 грудня 1945 р. По закінченню війни Рибак Н.Г. отримала ще одну медаль – «За победу над Германией».


Ще одна уродженка Батурина, яка пішла на фронт – Надія Іванівна Домашенко, на рідну землю так і не повернулася. Народилася вона в Батурині в 1921 р. Закінчивши семирічну школу, вступила до Конотопського медичного училища, по закінченню якого поїхала працювати до с.Мефедівки фельдшером. Та невдовзі почалася війна і дівчина пішла на фронт. Відомо, що Надія 6 жовтня 1942 р. була направлена в Брянську область до партизанського загону, у якому служила зв’язковою. Життя її обірвалося передчасно, і відомостей про це не так то і багато. Виконуючи бойове завдання, дівчина разом із групою партизанів потрапила в засідку, де була поранена та потрапила в полон до нацистів. Неодноразово піддавалася тортурам, і за свою непокірність загарбникам була розстріляна.


У наш час, у зв’язку з агресією Російської Федерації проти України, жінки знову відчули «дотик війни». Вони проводжають у бій своїх чоловіків, синів, та й самі не залишаються осторонь цих подій. Деякі жінки йдуть до добровольчих батальйонів, стають волонтерами, аби хоч якось допомогти країні у боротьбі за територіальну цілісність держави.


Батюк А.О., завідувач відділу
археології НІКЗ «Гетьманська столиця»

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове