Найцінніші ліки

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: Субота, 26 січня 2019, 10:31

Поверталися з Парафіївки, згадав, що минатимемо Щучу Греблю. Зателефонував до Світлани Миколаївни – мами Героя Небесної сотні - Василя Прохорського.

- Ви вдома? Їхатимемо повз, може, забіжу перевідати...

- Ніяких „може”, обов’язково завітайте. Вже грію чайник. Зайдіть, інакше образите, - не залишила права вибору.

По дорозі „озброїлися” солодощами і скоро вже піднімалися нагору до засніженої оселі. Узимку все тут не так, як бачив влітку і восени. З цього і почали розмову із гостинною господаркою.

- Так, усе під снігом, - ділилася Світлана Миколаївна. – Одначе сонечко вже котиться на весну, наближається час, як побіжать струмки. А на душі, признаюсь, зовсім не по-весняному. Так мріяла встановити ще до морозів ліхтаря біля калинового скверика і квітників. Так сподівалася. Скільки обіцяльників відволікали від справ. А по -справжньому з повагою до наших полеглих синочків поставився лише „Порадник”, ветеран М.В.Іващенко і вагонники з депо. Газета озвучила проблему, Михайло Васильович поділився антикварним світильником, останні реставрували старовинного ліхтаря, який би освітлював заквітчану територію. Їх роботу не бачила, але, кажуть, вклали у справу душу. Мене це не і дивує. Адже „Порадник” скільки розповідав про гуманітарну допомогу АТОвцям, яку організовували деповці. Низький уклін вагонникам від імені всіх осиротілих матерів, спасибі їм. Там справжні патріоти...

Світлану Миколаївну не перебиваю, даю висловитися, відчуваю, жінці наболіло.

- Дивлюсь на сьогоднішнє життя, з гіркотою запитую: „За що хлопці віддали свої життя? За що?...Не знаходжу відповіді...”

Обережно намагаюся перевести розмову в інше русло.

- Сніг у вас розчищений, по дорозі думав, чи не доведеться пробиратися заметами.

- Та ні. Як Васі не стало, як селищну раду очолила Людмила, стали чистити трактором.

Знаєте, ще восени до Дня захисника планували приїхати телевізійники. Наговорила їм, що якраз під ту дату облаштують освітлення. Сподівалася сказати добрі слова на адресу... Виявилося... – знову ображена мати повертається до теми, яка ятрила душу.

Попили запашного чаю, який чомусь здавався не таким солодким. Стали збиратися у дорогу – вечоріло.

- Все буде гаразд, - намагався підбадьорити жінку. – Про себе ж подумав, а чи буде...

Борис Бобришев

P.S. Кілька раз спілкувалися телефоном. Світлана Миколаївна зовсім занепала духом, доймало серце. Як і остерігалася, „загриміла” у лікарню. А днями зателефонувала.

- В мене радість, - почув її бадьорий голос. – Перевідали в лікарні заступник голови райради А.П.Бондар, колишній голова В.Ф.Міщук, їх колега С.В.Книга. Привезли гостинці, а, найголовніше, Віктор Федорович запевнив, що про обіцяне не забув, що буде ліхтар світити. Він справу доведе до завершення, турбуватиметься про неї тепер як районний депутат...

Господи, як мало часом нам потрібно, щоб бути здоровими і відчувати себе щасливими. Добре слово лікує інколи краще, ніж найдорожчі ліки.

• < Попередня
• Наступна >