Минулого літа виповнилось 100 років від дня надзвичайної події в історії нашої планети – в далекій сибірській тайзі, в одному з найбезлюдніших і найнедоступніших районів Землі, в районі річки Підкам’яної Тунгуски пролунав вибух, відлуння якого і сьогодні не згладилось з пам’яті людства. Вчені підрахували, що його потужність дорівнювала силі вибуху понад двох тисяч таких атомних бомб, які були скинуті в серпні 1945 року на Хіросіму і Нагасакі. І якщо це був гігантський метеорит, падіння яких на нашу планету за її геологічну історію відбувались неодноразово і які утворювали гігантські вирви, своєрідні рани на тілі Землі, які вчені всього світу називають астроблемами (тобто в прямому перекладі „ зоряними ранами”), то в даному випадку такого кратера чи вирви не було знайдено.

 

Найбільш відомими  астроблемами є величезний кратер Каньйон-Діабло, діаметром  1207 метрів, в Арізоні (CША), що утворився на місці падіння  великого космічного тіла в доісторичні часи, та Іллінецька астроблема у нас на Вінниччині. Остання „зоряна рана” знаходиться за 35 кілометрів на південний схід від Вінниці, недалеко від районного центру Іллінців. Вона являє собою кратер діаметром 7 кілометрів і глибиною 500-800 метрів. Виникла ця астроблема 400 мільйонів років тому від зіткнення Землі з метеоритом, астероїдом або кометою. За мільйони років поверхня планети невпізнано змінилась, й Іллінецька зоряна рана була ідентифікована вченими саме як астроблема тільки в 1973 році, хоча геологи і звернули увагу на незвичайну западину на місцевості ще в середині ХIХ століття. Ще більша катастрофа, а саме зіткнення астероїда з Землею, сталася 65 мільйонів років тому на півострові Юкатан в Мексиці. Наслідки того зіткнення дорівнювали силі вибуху 10 тисяч водневих бомб, що утворило кратер діаметром до 200 миль і призвело до зникнення динозаврів та інших великих тварин на Землі. Саме таку гіпотезу висунули недавно учені з Імперського коледжу і музею природничої історії в Лондоні. В наші дні зона, де стався той вибух, знаходиться під водами Мексиканської затоки.12 лютого 1947 року на схили Сіхоте-Алінського хребта на Далекому Сході впав залізний метеорит вагою до 70 тонн, утворивши на місці падіння  понад сотню кратерів та розпавшись на велику кількість уламків на площі в 3 квадратні кілометри. Із загальної маси метеорита удалось зібрати 27 тонн його уламків. Проте, найбільшим з відомих на сьогодні є залізний метеорит Гоба, вагою 60 тонн і об’є-мом 9 кубічних метрів. Його знайшли в 1920 році в Африці, в Намібії.  Є, звичайно, на Землі й інші сліди падіння на неї космічних тіл. Наука говорить, що кожного року на нашу планету випадає кілька тисяч тонн метеорної матерії, та більшість цих космічних прибульців згорає в атмосфері або випадає в безлюдних районах Землі та в її морях і океанах.  І тільки невелика їх кількість досягає поверхні Землі.

Втім, в музеях світу накопичилось вже багато небесних мандрівників, а преса повідомляє про все нові і нові знахідки, тим більше, що їх вивчення вже набуло і чисто практичного значення в зв’язку із все зростаючою кількістю польотів людини в космос.

Зафіксовано і досить курйозні випадки падіння метеоритів в густо населених районах Землі. Так, кілька десятків років тому в Сполучених Штатах Америки космічний мандрівник влучив в гараж, пробив його дах і був зупинений двигуном авто, під яким саме знаходився його власник. Все обійшлося легким переляком. В ніч на 15 лютого минулого року подібний же небесний гість завітав на подвір’я Меланії Цимбал в селі Седнівка на Кіровоградщині. Він упав прямо у відро господині, яка в нічний час саме навідувалась до своєї худоби. Як видно з ілюстрації в газеті, метеорит легко помістився на долонях пані Меланії. Відома київська газета „Факти” з нагоди такої неординарної події відряджала туди свого спеціального кореспондента, розгорнутий репортаж  якого було оприлюднено в цьому часописі 16 грудня минулого року, що зайняв цілу сторінку газетної площі.

Варто також згадати, що головна святиня мусульманського світу в місті Мекка (Саудівська Аравія) Кааба теж є прибульцем з неба, метеоритом. Гомер в знаменитій „Іліаді” описує спортивні ігри, влаштовані греками під час багатолітньої облоги Трої, на яких головним призом був шматок метеоритного заліза, адже людство на той час ще не навчилось його видобувати , користувались міддю і бронзою, зрідка золотом, останнім - головним чином для виготовлення прикрас. Поверхні Землі найчастіше досягають залізні метеорити. На відміну від заліза земного походження, на них можна побачити, одразу після падіння або після шліфування прибульця, чіткі горизонтальні і вертикальні лінії, що перетинаючись, утворюють квадрати і прямокутники. Кам’яні ж метеорити розпадаються ще в повітрі і згорають в атмосфері.

Але повернемось до Тунгуського дива, тим більше що ряд видатних українських вчених внесли помітний вклад в його дослідження. Сталася ця подія 30 червня 1908 року. Ударна хвиля від гігантського вибуху двічі обігнула планету, над більшістю території Європи і Північної Африки встановились на три дні ніколи не бачені тут білі ночі, а відомий радянський учений О.Полканов (1888-1963), що в той час перебував в Сибірі, так описував побачене і пережите: „Небо вкрите густими шарами хмар, ллє, як з відра, дощ, і в той же час надзвичайно світло. Настільки видно, що на відкритому місці можна читати газету, набрану дрібним шрифтом. Хмари підсвічені якимсь незвичайним жовто-зеленим, що інколи переходить в рожеве, світлом”. І в той же час явище залишилось практично непоміченим.

І лише Іркутська метеорологічна обсерваторія, наприклад, зафіксувала його, як банальний землетрус, під номером 1536, та ще поодинокі учені могли здогадуватись про справжні масштаби того, що сталося в сибірській тайзі...