До Апостола Доброти

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Наші свята

Опубліковано: П'ятниця, 20 червня 2014, 09:38

Останнє пристанище нашого земляка відвідував неодноразово. Уперше побував тут ще у 1981 році, коли на могилі талановитого художника встановили погруддя. Відбулося це з нагоди 150-річчя М.М.Ге. Саме як до митця, талановитого художника, приїздили у хутір і автор, і переважна більшість відвідувачів. А в останній робочий день минулого тижня вперше завітав до відомого на весь світ пейзажиста і портретиста, аби вклонитись пам`яті доброї, чуйної, ніжної, щирої людини. І раніше чув про ці його якості, але тільки недавно усвідомив справжню їх ціну. Раніше на захід по вшануванню пам`яті художника запрошували райком чи райвиконком, райдержадміністрація або райрада. Тепер же з нагоди 120-ї річниці смерті митця на поминки свого земляка запросили його земляки-хуторяни.

Тоді і задумався. Микола Миколайович був землевласником, по суті, поміщиком. Його й сьогодні називають тут, у хуторі, паном. Тож як потрібно було поважати, любити свого пана, щоб пам`ятати і згадувати його добрим словом через 120 літ. Землевласників було на теренах Бахмаччини сотні. Чи пам`ятають там тих, хто володів тими десятинами? З тими думками і вирушив на Фастівці.

Шлях на хутір некороткий. Згадались і попередні подорожі, і враження від зустрічей, і картини митця. Переважна більшість їх сюжетів – біблійські теми, це теж характеризує його духовний світ.

Людина, котра навчалась у Київському, а пізніше у Петербурзькому університетах, яка тривалий час прожила у Європі, відточувала майстерність пейзажиста, портретиста в Академії мистецтв, занурювалася і розчинялася у житті хутора. Він прагнув не виділятися у селянській масі і носив звичний для простого люду одяг і взуття. І навіть, вирушаючи час від часу у Київ чи в Москву, задовольнявся стареньким потертим піджаком. Він прагнув не вирізнятися серед селян і у харчуванні. Любив допомагати людям, особливо бідним. Микола Миколайович тримав власну пасіку, коли качав мед, то обов`язково пригощав хуторян цим рідкісним на той час продуктом. У першу чергу відвідував багатодітних, стареньких, немічних. Його доброта і щедрість душі - це те, що стало у нашому сьогоденні великим дефіцитом. Краще про Миколу Ге не висловився ніхто за Льва Толстого:

«Это был удивительный, чистый, нежный, гениальный старик-ребёнок, весь по края полный любовью ко всем и ко всему…»

Згадалися спогади учнів Київської художньої школи імені Мурашка, яким пощастило спілкуватися із великим художником. Він міг підказати, порадити початківцям так тактовно і, не образивши юнацьку гідність, як може зробити тільки рідна людина.

Як нам не вистачає нині таких сподвижників добра, носіїв моралі, продовжувачів християнських чеснот.

Так хочеться згадати слова іншого нашого генія: «Усім нам вкупі на землі єдиномисліє подай і братолюбіє пошли». Саме за цим принципом жив творець картин-шедеврів.

...Біля пам`ятника зібрався досить чисельний гурт. Це була офіційна частина. Пролунали звичні промови, відбулось покладання квітів, а пізніше - поминальна трапеза. Найшановніші гості - цінувальники творчості Миколи Ге з Києва, Чернігова під`їхали пізніше. За поминальним столом ще неодноразово згадували про художника-добряка. Тоді подумав, що душа митця ще й досі малює, відтворюючи невидимим пензлем візерунки доброти у наших душах. Десь тут посіяні ним і зерна доброти, час від часу хтось доторкається тих сходів. Серед таких, очевидно, і тезка художника Ге – Микола Миколайович Булах. Саме він подбав більше за всіх, аби хуторянам не довелось ніяковіти за скромність їхнього столу. Поминали щедро, як і повинно бути, коли йдеться про Апостола, Апостола Доброти. Саме так називали Миколу Ге ще за життя.

Спи спокійно, наш Великий земляче.

Борис Соловйов

• < Попередня
• Наступна >