Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Миру вам, дорогі газетярі

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

У попередньому випуску „Порадника” Юрій Вовкогон підняв хвилюючу тему: районній пресі - 90! Це слушний привід згадати «Ленінський прапор» і «Радянське село», «Голос Присеймів’я» і «Порадник». Пам’ятаємо газету «Вікторія» - викривачку негативних явищ сьогодення, яку видавав Олександр Самченко. Не забуваємо і про багатотиражку ордена Леніна бурякорадгоспу «Зоря комунізму». До цього переліку додав би ще і редакцію районного радіомовлення. Згадуючи атмосферу того часу, усвідомлюю, що помітний вплив на роботу колективів - і редакції, і друкарні справляли фронтовики. Ця тема стала ще актуальнішою з 80-річчям початку найкривавішої битви Другої світової, що увійшла у нашу історію як Велика Вітчизняна війна. Серед газетярів фронтовиками були Микола Іванович Семеренко та його тезка Микола Іванович Збарацький, Володимир Йосипович Міклашевич, Максим Трохимович Буряк, Іван Васильович Бойко, Іван Євдокимович Сироїд, Іван Кривошей. Усі вони пройшли Велику Вітчизняну війну. Були фронтовики і серед друкарів, верстальників, набирачів. Це директор друкарні Афанасій Григорович Карлін, економіст Андрій Гнатович Білецький, складач Олександр Спиридонович Григоренко, метранпаж Олександр Іванович Гриценко, друкарі Іван Михайлович Сердюк, Степан Сильвестрович Загорулько. Вирізнялись дисциплінованістю, відповідальністю, товариськістю, тим якостям навчали молодших.


Тепер дивуюсь, як кілька творчих працівників, встигали випускати районку тричі на тиждень. Потрібно врахувати, що тоді не мали сучасної комп’ютерної техніки, користувалися вередливими друкарськими машинками, матеріали отримували телетайпом – і це була новітня на той час техніка. З особистого досвіду знаю, як не просто було забезпечити сторінки іллюстрованою інформацією. І все ж газета залишалася доволі популярною. У ті роки її тираж сягав більше 20 тисяч примірників. Читач з нетерпінням чекав тематичні сторінки: літературно-мистецьку «Струни серця», «Люби та знай свій рідний край», „Сім’я та школа», медичну, економічну, педагогічну, «Бахмаччина бурякосійна» та інші. Особливою родзинкою ставали віршовані сатиричні виступи Панаса Половотряса. Цими матеріалами опікувався тодішній редактор, талановитий журналіст, наставник молодих газетярів Микола Федорович Шевченко.


Колись районні ЗМІ були органом райкому партії та районної ради. Пізніше засновниками стали райрада та райдержадміністрація. А зараз газетами опікуються колективи редакцій «Голос Присеймів’я» та „Порадника”. Районні газети залишаються одними із найчитабельніших видань на Бахмаччині, про що свідчить їх понад 10-тисячний сумарний тираж.


Особливо цінували читачі критичні матеріали, що викликали жваві обговорення у трудових колективах, установах, просто серед знайомих. Героями тих публікацій під рубрикою «Пером по перах» були бюрократи, хулігани, крадії, випивохи, нерадиві керівники тощо. Тон у висвітленні негативних явищ часто задавали якраз згадані уже фронтовики, бо критикувати завжди було небезпечно. Ось і нині, за панування свободи слова, журналістів за їх принципову позицію не заохочують, а інколи і вбивають. Красномовні приклади тому – трагічні долі Гіві Гонгадзе і Павла Шеремета.


З болем перебираю імена своїх старших колег - і журналістів, і друкарів, хто на вогняних шляхах Великої Вітчизняної війни здобув перемогу і приніс нам мир. Ми так звикли до чистого неба і спокою, що це здавалось істотним і непорушним. Прикро, що дорогоцінне надбання не вберегли. І час від часу до нас приходять відчай і печаль, коли навіки прощалися із полеглими земляками-АТОвцями, а тепер ООСівцями. З особливим болем згадую Олександра Івановича і Дарію Павліну Гриценків, наших колишніх друкарів. Це їх онука Юрія Бутусова – учасника боїв під Дебальцевим, ховали всім містом. Олександр Іванович усю війну верстав фронтову газету, доводилося замість шрифтів і гранок брати до рук автомат, мав бойові нагороди. Чи думав ветеран, що їх кровинка спочиватиме вічним сном поруч з ними, дідом і бабусею.


Нині з іншим відчуттям сприймається лозунг тих років «Миру - мир».


Війни врешті-решт закінчуються. Знаю: повернеться спокій і на нашу землю. Хочеться побажати колективам редакцій творчих успіхів у роботі, журналістам особистого щастя кожному, здоров’я і всього найкращого у житті, і звісно - МИРУ.


Борис Бобришев


P.S. Погоджуюся із Юрієм Вовкогоном, що „хоча 90-ліття - не ювілей, а лише кругла дата, здається доречним скористатися цією нагодою і присвятити районній пресі відповідні матеріали. Газети – своєрідний літопис нашого краю, на їх сторінках закарбовані події нашої історії, нашого життя”.
З цього приводу варто б дослідити долю районних газет Батурина і Дмитрівки „Шлях Ілліча” та «Колгоспник Дмитрівщини».

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове