Творець нашого міста

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Наші свята

Опубліковано: П'ятниця, 13 серпня 2021, 10:03

Минулої неділі, 9 серпня, відзначався День будівельника. Добрий знайомий Олександр Євченко, недавній завідуючий відділом капітального будівництва ТОВ ”СП ”АГРОДІМ” висловив невдоволення, що «Порадник» не привітав його колег з професійним святом.

Навіть прочитав по пам’яті вірша.

Будівничим шлю вітання!
Хай здійсняються бажання,
Міцно вистоять всі стіни,
Успіх прийде неодмінно…

Відреагував на моє зауваження, що будівельника у відповідності до нашого сприйняття цієї професії за мірками минулого часу зустрінеш тепер хіба що у столиці.

- То і розкажіть про тих, минулих, хто змінив обличчя нашого міста, - порадив Олександр Дмитрович і додав. – Між іншим, очолював їх мій тезка - Почесний громадянин Бахмача О.Д.Марченко.

Пропозиція здалася слушною, то розповім.

Він був керівником найпотужнішої будівельної організації за всю історію нашого міста. Це його колектив зводив і „Хіммаш”, і допоміжні споруди, і житло. Пригадайте Бахмач тієї пори – куди не кинь погляд, угледиш баштовий кран.

Спочатку Марченка призначили виконробом, а невдовзі - і начальником дільниці. З горстки працюючих перетворились у чисельний колектив, де трудилось більше 220, а із субпідрядними організаціями добиралось до чотирьохсот будівельників. Зробили, багато, давайте полічимо новобудови.

Завод починався з пожежного депо, яке наповнили верстатами і стали випускати першу продукцію. Всі знали, що це буде „Хіммаш”, що заводу потрібне житло, будівельники заклали підмурівок першої п’ятиповерхівки. Скільки їх, боюсь збитись з ліку. Три 60-квартирних, стільки ж на 70 помешкань. А ще виросли на 280 і 258 квартир. І будували ще і ще. Бахмач став набувати ознак справжнього міста. Крім житла споруджували дитячі садки, їх звели три, змурували універмаг, Палац культури. Перед тим виросли готель і гуртожиток, скоро здійнялись у височінь приміщення, де розташувалися райрада і райдержадміністрація. Будівельно-монтажне управління спорудило шляхопровід і бетоновані під’їзні шляхи до заводу.

Якби такими темпами продовжувалось міське будівництво, Бахмач став би зовсім іншим. Так, до всього переліченого доклав зусиль Олександр Дмитрович Марченко із своїми підлеглими.

Родом він з Тиниці. Батька призвали у 1941-му, відтоді - ні вісточки, ні словечка, ні солдатського трикутничка, де поліг, так і не дізналися. Мати, Одарка Данилівна, ростила п’ятьох – чотирьох доньок і сина. Саме найменшому Сашкові укладала в голову, що мріяв батько, щоб син вивчився. Отим батьківським заповітом і жив. Здолав сім класів і подався у Конотопський технікум цивільного будівництва. Робив з тих міркувань, що це найближчий заклад, тут і навчання продовжить, і професію отримає, щоб і матері допомагати, і сестрам.

І почалось - добирався до технікуму робочим поїздом, ходив тоді ”Плиски – Конотоп”. Підйом о четвертій, майже 12 верст пішки до полустанку під Халимонове. В руках корзинка-годувальниця з кількома вареними картоплинами, з пляшечкою молока, інколи перепадав шматочок сальця. Такими були його непрості „університети”. Закінчив науку в 1957, два роки, як належало, відпрацював. Ще три роки служби в армії. Повернувся, якраз почалось будівництво заводу. Прийняли майстром. Глянув вперше на генеральний план майбутнього підприємства, аж дух у Дмитра перехопило, невже отут, серед поля, з’явиться така махина. Згадалися мамині слова: „Очі бояться, а руки роблять”. Почали зводити допоміжні приміщення, де спочатку розмістилось заводоуправління, складські споруди, гуртожиток, душові, розчинний вузол…Згодом забили перші палі майбутніх цехів. А паралельно вже увиразнювались контури потужної котельні, кисневого цеху, компресорної.

Разом із заводом зростав і Марченко. Колись стріли баштових кранів, немов дзьоби велетенських лелек, здіймали вантажі то там, то тут. Вже казав, скільки збудували! Врахуйте, ще допомагали і голінцям, і курінцям, де зводили потужні відгодівельні комплекси. Льонозавод у Батурині теж справа СМУ-41.

Озираючись назад, згадую будівельну гвардію, хто квапився здати школи до початку навчального року, льонозавод до надходження нової сировини. Працювали у дві, а то й три зміни, не зупиняли їх ні спека, ні морози, тому й встигли так багато зробити. Тодішнє «Радянське село» розповідало про них у багатьох випусках.

Так спали на думку виконроб Дмитро Захарович Макаренко, майстри Олександр Іванович Горбач, Федір Федорович Пилипенко, Григорій Олександрович Закревський, Галина Григорівна Кошіль. Остання починала маляром-штукатуром, прийшла з ПТУ. Полюбила будівельну справу по-справжньому, вчилась заочно, стала виконробом.

Районка розповідала про колективи бригадирів: бетонниками керував Василь Іванович Кагадій, мулярами – Олександр Микитович Зиза та Микола Михайлович Гурин, лоск наводили маляри, їхнім ватажком була Галина Михайлівна Байло. Когось вже немає з нами, а зведене ними стоїть, служить людям . Чи не найкращий це пам’ятник тим, хто піднімав рідне місто !?

Колектив СМУ отримував 10 відсотків від зведеного житла, майже 150 квартир надали мулярам, бетонникам, теслярам, малярам – представникам різних будівельних професій. То було подвійним святом вселитись у новеньку квартиру, яку ти і збудував. Настав момент, коли вже нікому було пропонувати житло, всі мали дах над головою.

Такі от були справи. Більше двадцяти років тому на святкуванні Дня міста представили Почесного громадянина Бахмача О.Д.Марченка. Всі плескали у долоні, Олександра Дмитровича назвали Творцем нашого міста. Вклонімося доземно його світлій пам’яті.

Борис Бобришев

• < Попередня
• Наступна >