Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Слово про Вчителя
/ 0
- Деталі
- Категорія: Видатні люди Бахмаччини
- Опубліковано: П'ятниця, 25 лютого 2011, 15:01
...Людську долю непросто побачити на тиждень уперед, а що вже казати про десятиліття?.. Це нам, з 2003-го, через рік після смерті напівлегендарного РЕДАКТОРА «Радянського села», полишається дивуватися з життєвого шляху цього чоловіка, який і в ті складні часи, коли на кожному кроці треба було робити ВЕЛИКИЙ ВИБІР, зумів зостатися ЛЮДИНОЮ - добрим БАТЬКОМ, вірним ТОВАРИШЕМ, відданим ГРОМАДЯНИНОМ і ПАТРІОТОМ-УКРАЇНЦЕМ, гарним ЖУРНАЛІСТОМ, прекрасним ГУМОРИСТОМ. ШЕВЧЕНКО Микола Федорович справді - таки був непересічним чоловіком. На сторінках новітньої історії Бахмаччини це ім’я має посісти осібне місце.
Батьки - звичайні колгоспники /в минулому злидарі/ з Красного Колядина Талалаївського району. Син Микола народився 1931-го року, закінчив місцеву семирічку, Дмитрівську середню школу, Київський гірничий технікум.
Сам собі торував життєвий шлях сільський хлопець, лиш на власні сили покладався, на совісність, чесність, порядність. Працював спершу техніком будівельного управління у м. Фрунзе Ворошиловградської області, далі обставини сімейні склалися так, що змушений був повернутися в рідне село і почав завідувати сільською бібліотекою. Після служби в армії прийшов у газету «Колгоспник Дмитрівщини», а в 63-му став спецкором «Радянського села» в м. Бахмачі. А вже через шість років посів місце редактора І керував газетою аж до виходу на пенсію - понад чверть століття. «Сіяв розумне, добре , вічне». Смішне і сатиричне сіяв - старшому поколінню надовго полишиться в пам’яті традиційний ПАНАС-ПОЛОВОТРЯС, що регулярно з’являвся на сторінках «Радянського села» - одної з найпотужніших районок на Чернігівщині з 19-тисячним накладом.
Друзі, просто знайомі на кожному кроці тиснули, аби готував книжку. Відмахувався. Не було коли. Треба було продовжувати сіяти: на сторінки газети, між люди... Та й газета вимагала віддаватися їй доостанку, депутатська і громадська діяльність...
Певний час мені пощастило пройти газетярську школу під його рукою, був кореспондентом і районне літературне об’єднання «Струни серця» при газеті очолював. На обласних, республіканських літературних семінарах мої колеги нарікали на надмірний ідеологічний тиск - я мовчки показував наші бахмацькі літературні сторінки. „Як це вам у Бахмачі вдається?” „Такого РЕДАКТОРА маємо - ШЕВЧЕНКА...”
А хіба те, що троє журналістів з колективу, очолюваного Миколою Федоровичем ШЕВЧЕНКОМ, пішло редакторами в інші районки області, нічого не каже? Троє письменників нині на Бахмаччині - кожен починався з газети, яку очолював ШЕВЧЕНКО. Власне ім’я на обкладинках книг не увічнив - щедро про інших дбав...
Парадоксально, що навіть у ті часи, які ми тепер заднім числом «сміливо» називаємо «комуністично-тоталітарними», бахмацька газета «Радянське село» користувалася в людей величезною популярністю, бо захищала перш за все їхні життєві інтереси. Погортайте підшивки минулих років - і переконаєтеся.
Володимир КАШКА , член Асоціації Українських Письменників, член Національної Спілки Письменників України
Розгортаю далеке „Радянське село” –
Його осінь у смуток сховала.
Скільки часу відтоді пройшло, прогуло?
Ой, чимало, редакторе сивий, чимало.
Там ми юні такі, і Шевченко для нас –
Наша совість й незгасна надія,
Ми – юнкори. А він, ніби батько Тарас,
Нашу творчість душею леліє.
Ми до нього тяглись, як до осені сад,
До газетних рядків, до величності Слова,
Вирував у головах натхнень листопад,
Відбирали ретельно зерно від полови.
О редакторе мій, світла згадко моя,
Знов в любові тобі зізнаюся,
Й хоч лютнево на скроні вже іній спада,
Я до юності серцем озвуся.
Тетяна Федорова
Детальніше...