Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Спогад про Вілія Москальця
/ 0
- Деталі
- Категорія: Видатні люди Бахмаччини
- Опубліковано: П'ятниця, 14 грудня 2012, 15:47
Повість „Сейм виходить з берегів” я вперше побачив у Дмитрівському книжковому магазині. Перегорнув кілька сторінок, зацікавився і вже вдома дочитував першу книгу автора-чернігівця. Потім був кінофільм... Пройшли десятки років із тих пір, а назва книги не забувається. Умів Вілій Костянтинович знайти потрібне слово, потрібну назву, що є свідченням справжнього таланту.
Пригадаємо, скільки книжок прой-шло через наші руки, скільки цікавих сюжетів хвилювали наші душі, а чи багато ми пам’ятаємо назв і авторів прочитаних книжок? Якось його син, відомий сучасний поет, письменник і літературний критик Костянтин, здається в „Літературній Україні”, говорячи про батька, очевидно, побоюючись бути нескромним, назвав його не дуже відомим письменником чи щось таке подібне . Читаючи ті рядки я, звичайно, розумів Костянтина Вілійовича, але внутрішньо не погодився з ним. Говорячи сучасною мовою, можна було б сказати, що не був він розкрученим письменником - це правда.
А „розкручені” навіть ленінські премії отримували, у трудових колективах від Бреста й до Тихого океану вивчали їхні твори, проводили науково-літературні конференції. А що залишилося в наших головах? Назва ж першої повісті В.Москальця стала крилатою... Небагато письменників можуть похвалитись таким успіхом! Адже назва книги справді стала крилатим виразом.
Вихід із берегів, вихід із чогось усталеного - це узагальнююче поняття й про добре, й про погане. У даному ж випадку цей вираз у поєднанні із назвою чудової, добре знайомої, рідної річки надає йому високого романтичного звучання, який можна вжити тільки до чогось прекрасного, позитивного. Цей образ близький по добре відомій та прекрасній довженківській „Зачарованій Десні”. Війна - теж вихід із берегів, вихід із здорового глузду, занурення в нечувані жахіття й жорстокість, кровопролиття й нічим не виправдане знищення людей і матеріальних цінностей. Я мав честь бути особисто знайомим з письменником.
У 1961 році ліквідували Дмитрівський район, приєднали нас, обурених несправедливістю, бо ж поряд відновили давно вже неіснуючий район, зметавши білими нитками його територію із сіл та хуторів сусідніх районів і навіть областей. Спочатку приєднали рештки району з Дмитрівкою до дуже далекої Ічні, а незабаром «оптимізували» гірку пігулку - ми стали південною частиною близького й добре знайомого Бахмача. Пройшло кілька років, хрущовську територіальну реформу визнали невдалою. Почалося відновлення колишніх районів. Жителі колишнього Дмитрівського району, сподіваючись на справедливість, зібрали багато тисяч підписів з проханням про відновлення району. З тими підписами поїхав до Києва М.С.В’язовець, людина шановна й усім відома, лікар, недавній завідуючий райздороввідділом.
Записався на прийом до „великої хати”. Прийняли, але прийняли непри-вітно. Петицію взяти відмовлялись, пригрозили вигнати з партії та, з’ясувавши що Михайло Семенович безпартійний, чиновник узяв двома пальцями той пакунок із підписами і, неначе щось бридке, кинув у куток кабінету: „Ждіть, відповідь отримаєте”. Отримали - відновили скорочений ще до хрущовської реформи Талалаївський район. Повезло сусідам, які мали впливового земляка у „великій хаті”...
„Сейм...” з’явився на прилавках магазинів у 1960 році. До знайомства з автором вже було недалеко... Бували ми на одних і тих же нарадах і конферен-ціях, читали і передплачували одні і ті ж газети й журнали, а інколи й «зустрічались» на їх сторінках. Поговорити було про що, адже вважав те знайомство з відомою людиною, письменником, великою честю для себе. Цікавими для мене були його розповіді про зустрічі з Олесем Гончаром. Цікавими тому, що йшлося в тих зустрічах двох письменників не тільки про „високі матерії”, а й про речі цілком приземлені, якісь побутові проблеми, допомогу в отриманні квартири і тому подібні „дрібниці”, усього не згадаєш...
Добре запам’яталась та повага, із якою Вілій Костянтинович говорив про О.Гончара. Він ніколи не називав його офі-ційно, тобто по прізвищу, а завжди, за будь-яких обставин, називав тільки по імені й по-батькові „– Олесь Терентійович зробив те, Олесь Терентійович сказав так„ і т.п.
З’ясувалось, що в нашому житті було багато схожих ситуацій. Сталося так очевидно тому, що були ми людьми одного покоління, одного часу.
Народився Вілій Костянтинович 1 травня 1927 року в мальовничій Матіївці, я ж був на рік старший. Обидва зростали без батьків, його батька розстріляли фашисти, а мого «свої» у страшному 1938 році, „по списку”, без суду й слідства. Обох нас мобілізували до Червоної Армії сімнадцятирічними. Мені довелось ще закінчувати Другу світову, воювати проти імперіалістичної Японії, а його фронтова чаша оминула. Служили довго й нудно, бо ж призивати після нас до армії в 17 років уже не стали, чекали, доки підростуть наступні покоління до „нормального” віку.
Спільним у нас був і потяг до знань. Вілій Костянтинович, використовуючи кожну вільну хвилину, навчався у вечірній середній школі міста Хімки, Московської області. Він успішно її закінчив. Знаю з власного досвіду, як то було непросто. У 1948 році закінчив і я Приморську заочну середню школу на Далекому сході й теж одержав атестат зрілості . Дуже повезло нам обом з командирами, які нас розуміли й надали можливість скласти екзамени.
Учитись можна було і вночі, а от для складання екзаменів потрібна була відпустка... Ніколи не забуваю свого командира 278-го Окремого зенітного артилерійського дивізіону підполковника Янгалова, який надав мені для випускних екзаменів у тій школі 40-денну відпустку. Наскільки це було незвичайно, можна судити з того, що я був єдиним сержантом із всього 1-го Далеко-східного фронту, згодом округу, який здавав ті екзамени. Був такий добрий і мудрий командир і у В.Москальця.
Після демобілізації Вілій Костянтинович працював завідуючим відділу культури в Батурині, а потім і лектором в Батуринському райкомі партії. Тяга до знань не зникає і самоосвіта стала його повсякденною справою. У ці ж роки починає збирати матеріали, вивчаючи життя, знайомлячись з цікавими людьми, що стають інколи прототипами персонажів його творів. Непомітно втягнувся в роботу над повістю, з крилатої назви якої ми і почали цей нарис. Повість „Сейм виходить з берегів” надруковано в 1960 році. Незабаром автор пише сценарій, за яким було поставлено одноіменний кінофільм, який приніс В.Москальцю заслужене визнання й широку популярність.
У листопаді того ж 1960 року Батуринський район було ліквідовано, а його землі „по-братськи” розділили між Бахмацьким, Менським і Новгород-Сіверським районами. Із тих пір творча робота та службова діяльність Вілія Костянтиновича нерозривно пов’язані з Бахмачем. Якийсь час він працював кореспондентом та завідуючим відділу листів ра-йонної газети „Радянське село”, згодом кореспондентом-організатором районного радіомовлення.
У наступні роки побачили світ нові талановиті твори нашого земляка: „Над Сеймом летять журавлі”, „Нічні пастухи”, „Діти мої, квіти”, роман „В краю білокорих беріз”, ряд оповідань, нарисів. Автор міцно тримається обраної теми – оспівує рідну Чернігівщину, її тихі ліси, прохолодні ставки й озера, бездонне голубе небо й зоряний світ над нашими головами, її щирих, мужніх і працьовитих людей. Його твори сповнені лірики й поетичності, по-справжньому хвилюють читача.
Вілій Костянтинович був сином свого часу і, звичайно ж, це легко можна відчути, аналізуючи його творчість. Хтось може сказати, що ті теми вже не актуальні, що то вже далека історія. Але це є наша історія, наше життя й будемо вдячними письменнику, навіть якщо він у чомусь помилявся, за святу справу, яку він робив – оспівування свого народу, своєї землі, виховання тим самим, її вірних синів і дочок.
Рано пішов із життя наш талановитий земляк. Помер він 30 червня 2001 року, похований у рідній Матіївці. Відійшов у вічність, але продовжує жити у своїх творах, залишив борозну на суглинку долі, як колись символічно висловився інший наш письменник-земляк І.Г.Просяник.
Борис Киричок,
смт. Дмитрівка
смт. Дмитрівка
Детальніше...