Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Ковпаківець

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

З кожним роком стає менше серед нас учасників Великої Вітчизняної. Сучасна історіографія повниться певними доповненнями, уточненнями, коментарями, але роблять це не ті, хто безпосередньо воював та ціною власного життя захищав Україну. Ось чому зустріч з людьми, котрі відкрокували в тилу окупантів курними шляхами тисячі верст, хто пройшов незнайомими лісами і небезпечними болотами, набуває особливої уваги у справі патріотичного виховання. Саме таким був наш земляк Микола Панасович Бережний.


Народився Микола Панасович 5 грудня 1919 року в селі Бахмач, у сільській багатодітній родині. Днями виповнилося б нашому партизану-герою 95. Дитинство випало на непрості 30-ті роки. Навчався в сільській школі №2. У 1939 році призваний до лав армії, потрапив до полкової школи прикордонників.


Тривожну звістку про фашистський напад зустрів на кордоні з Іраном. У грудні 1941 року вже контратакував ворога під Москвою, а з січні 1942 навчався в розвідувальній школі, попередньо давши згоду на десантування до партизанського загону. У лютому Микола Панасович зі своїми побратимами закинутий на Брянщину, народні месники створювали спеціалізовані підрозділи для боротьби з окупантами.


Визнаним керівником лісових формувань став Сидір Артемович Ковпак.


Нашого земляка зарахували у розвідку, яка щоденно вивчала обстановку в лісах, на залізничних і шосейних шляхах, дислокацію гітлерівських формувань, можливі шляхи для рейдів та перебазування.


Микола Панасович згадував, що населення окупованої території східних та центральних областей ставилось до партизан з розумінням, допомагало чим могло, вливалось до їх лав. Траплялися й сутички з тими, хто пішов на службу до гітлерівців.


М.П.Бережний перебував у складі Шалигінського партизанського загону, коли з’єднання ковпаківців готувалось до рейду в Карпати. Завдання цього переходу по тилах ворога було поставлене українським партизанським штабом. Передбачалося здійснити по окупованій зоні рейд у Карпати, вивести з ладу Біткувський та Яблунівський нафтопромисли, що забезпечували фашистські формування пальним. Партизани мали руйнувати об’єкти військово-стратегічного призначення, шляхи сполучення, зв’язку, інформувати населення про події на фронті, перешкоджати вивезенню з України людських і матеріальних ресурсів. Поставлене завдання рейд виконав блискуче.


Проти народних месників фашисти кинули регулярні частини, задіяли навіть авіацію і артилерію. Всі виходи заблокували. В ніч з 5 на 6 вересня 1943 року, розбившись на загони і групи, партизани проривалися з Карпатських гір.


Вісім ворожих полків протистояли прориву з оточення. Але винахідливість і мужність червоних партизан сприяли успіхові - більшість загонів вийшла на територію Білорусі.


В один із переформованих загонів зарахували і Миколу Панасовича. Це був елітний підрозділ, у складі цього загону наш земляк здійснив рейд у Польщу і Східну Прусію. Радісно зустрічалися з наступаючими частинами Червоної Армії.


Восени 1944-го партизану М.П. Бережному, як й іншим народним месникам, надали 45-денну відпустку. У свій Бахмач прибув з трьома орденами Великої Вітчизняної війни, орденом Червоної Зірки, медаллю «За бойові заслуги», з бойовим автоматом, стрічками набоїв та гранатами, з партизанською характеристикою, яку власноруч підписав командир дивізії Петро Вершигора.


У перші післявоєнні літа ковпаківці збирались майже щорічно у Спадщанському лісі під Путивлем, де започаткувалося легендарне З’єднання. На цих зустрічах бували С.А. Ковпак, командири загонів. Багато літ минуло, та славу народних месників не затьмарити.


Після демобілізації Миколу Панасовича запросили на службу у райвідділ міліції. Часи були неспокійні - розгулювали банди, багато хто повернувся з фронтів зі зброєю. Потрібно було наводити лад. Відпрацював у міліції чверть століття, займав посаду міліціонера ППС, помічника чергового, командира відділення ППС. Має медалі за бездоганну службу, «Відмінник міліції», нагороджений орденом «За мужність».


Після виходу у відставку М.П.Бережний працював у відомчій охороні хлібоприймального підприємства, зберігав від розкрадання державні запаси збіжжя. Близько 15 років був членом ради районної організації ветеранів. Брав активну участь у зустрічах з молоддю, школярами.


Зібрав Микола Панасович значну партизанську мемуарну бібліотеку, у ній є книги з дарчими надписами авторів - «на пам’ять розвіднику”, у ряді епізодів згадане і його прізвище, а образ тоді ще молодого месника зберігають партизанські фотографії.


Як згадував Микола Панасович, ритуалом зустрічі ковпаківців було неодмінне виконання пісні:

По высоким Карпатским отрогам,
Где Быстрица змеится река,
По звериным тропинкам-дорогам
Пробирался отряд Ковпака.
Днём и ночью бои, канонады,
Только эхо по сопкам ревёт.
Партизан не приемлет пощады
И на помощь себе не зовёт.
Не зовёт он далекого друга,
Что на фронте за тысячу вёрст.
Из-за Дона и синего Буга
Не придёт ему сменщик на пост…

Жаль, вже не почуємо цих куплетів у виконанні Миколи Панасовича, немає серед нас партизанського розвідника, задушевної людини. Він так хотів збудуватися по вулиці Червоних Партизан, та не знайшлося місця, звів оселю по сусідству. Кожної весни закипає яблуневий сад білим цвітом, а восени радують дерева червоними плодами. 9 травня і 9 вересня радують особливо насиченими кольорами, мабуть, згадуючи дбайливі руки ветерана, які дали деревцям життя...


Володимир Соловецький,
голова ради ветеранів села Бахмач,
підполковник міліції у відставці.


На знімку: загін розвідників-партизан після повернення з бойового завдання. Ліворуч – мій земляк М.П.Бережний.
Фото 1944 року.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове