Усе  в  нашому  житті швидко змінюється. Доказом цьому є і заголовок  нарису – пересічний читач подумає насамперед, що мова йде про приятеля, друга якогось високопосадовця, а в дійсності ми маємо тут офіційну назву високої посади в Російській імперії  та Українській Народній Республіці– першого заступника міністра, прокурора. Подібні метаморфози із значенням слів не такі вже й поодинокі. Згадаємо хоча б назву широковідомого роману Л.Толстого „Війна і мир”. Багато читачів вважають, що тут ідеться про війну і її відсутність, автор же мав на увазі інше, а саме:  війну і сус-пільство. Аби переконатися, що  це саме так, варто поглянуть на назву роману, написану за дореволюційним правописом, там бачимо „Война и міръ.”  „Міръ» в російській мові, втім як і в українській «мир», означає громада, суспільство. Звідси  і мирові, тобто громадські, у радянські часи - товариські суди. На  жаль, і більшість перекладів на іноземні мови, з якими доводилося зустрічатись, трактують слово „міръ» саме як відсутність війни, хоча для такого поняття в згаданому дореволюційному правописі використовувалось написання „миръ”. І зовсім уже незрозумілим є сучасне словотворення, як, наприклад, у випадку з українським  словом „халява”, яке в устах багатьох росіян означає „дурничка, на дурняк”. „На халяву”-  значить даром, на дурняк. Б.Грінченко у своєму знаменитому „Словарі” подає кілька значень слова „Халява” (Голенище, развратная женщина, врать  тощо), але „на дурняк” там немає. А милозвучне „блин” перетворилось на замінник слова-паразита „бля...” Усе-таки прогрес!

 

Але повернемось до „Товариша міністра”. Мова тут іде про конкретну людину, першого заступника, говорячи сучасною мовою, міністра народної освіти в останньому царському уряді – Олександра Костянтиновича Рачинського, нашого земляка з Рубанки, людини дуже неординарної, ім’я якої і сьогодні в нас не забуто, а час від часу зустрічається  і в публікаціях історичних видань, і в пресі. Так, наприклад, у нарисі в „Голосі Присеймів’я” про святкування чомусь  270-річного ювілею Рубанки?! (У якій же тоді Рубанці в листопаді 1708 року був Даніел Крман, посол при дворі Карла ХII, адже відтоді минуло  понад 300 років?!)

Рід цей давній, походить з Підляшшя, української етнічної території, яка тепер входить до складу Польщі. Один з Рачинських, Андрій Андрійович (1724-1794), український композитор і диригент, який протягом 12 років очолював придворну капелу при гетьмані К.Розумовському в Батурині, вважається учителем славнозвісного композитора Максима Березовського. Його син Гаврило Андрійович  також був талановитим композитором, скрипалем і гітаристом, членом знаменитого гуртка автономістів, що ставили завдання відновлення незалежності України, чи хоч її автономії в складі Російської імперії. Саме він і є одним з родоначальників тієї гілки древнього роду, що володіла Рубанкою. Підтвердження цього читаємо в „Малоросійському гербовнику”: „Потомство Івана Рачинського і його внука Андрія Андрійовича Рачинського, колежського радника (ХVIIIст.)”  Ці двоє, батько і син, вважаються найбільш відомими й заслуженими представниками цього давнього роду. Олександр Костянтинович Рачинський здобув добру освіту, знав 11 іноземних мов, був визнаним методистом викладання в тодішній школі , мав учений ступінь. Користувався великим авторитетом у суспільстві, був обраний навіть губернським предводителем дворянства та гласним (депутатом) Чернігівського губернського земства. Написав у 1914 році передмову до відомої серед науковців і людей, що цікавляться вітчизняною історією , книги В.Лукомського і В.Модзалевського „Малороссійскій гербовникъ ” Разом з батьком були вони відомими на Чернігівщині земськими діячами. 

              
У даному нарисі йтиметься головним чином про події,  які  залишилися  в пам’яті земляків про цю людину, та окремі епізоди з його біографії.

Був Олександр Костянтинович паном незвичайним, якого любили і поважали земляки-селяни та земські діячі, бо й сам брав активну участь у земських справах, а навколишні пани, так би мовити, товариші за со-ціальним станом, ненавиділи і всіляко дошкуляли йому. Причиною тому було його розуміння життя, демократичність поглядів і дій. Збудував у Рубанці дві школи, чоловічу і жіночу, та дитячий притулок. Двоповерхове приміщення чоловічої дожило до наших днів. Лікарню, яка прикрашає село й сьогодні, бо ж доглянута і працює, у наш час очолює лікар Олег Петрович Калиняк. Збудував і муровану церкву, яку “успішно” зруйнував „полум’яний атеїст” Ільченко Іван, якому рубанці приліпили колоритне прізвисько „Гиря”. Сільські діти, як правило, закінчували чотири класи. На випуску майже завжди бував і Олександр Костянтинович, не лінуючись прибути на цей урочистий акт з далекого Петербурга. Найуспішнішим випускникам уручав посвідчення про закінчення школи, цілував у лоб і з напутнім словом дарував срібного карбованця та Біблію. Багатьом з них надавав можливість учитись далі. З часом стали вони лікарями, учителями, військовими тощо.

Добре пам’ятаю одного з таких його вихованців Коваленка Федора Варфоломійовича, можна сказати, з першого дня свого життя, бо ж саме він приймав мене на цей світ.  Майже все життя працював фельдшером у Дмитрівці і користувався серед її жителів колосальним авторитетом. Софія Федорівна Кривченко, його землячка, лікар-терапевт, працювала і закінчила свій земний шлях у Дмитрівці. Галіч Микола Єлисейович  став юристом. Перелік цей можна продовжити, сподіваюсь, що вихідці з Рубанки зроблять це краще за мене.

О.К.Рачинський першим у Конотопському повіті придбав авто французького виробництва і, як може кожен догадатись, шофером став земляк-рубанець Улянич Михайло. У 20-ті роки, коли Олександр Костянтинович проживав у Москві і стояло питання про суд над ним, Михайло, що також там мешкав, приїжджав у село і збирав характеристики на свого колишнього хазяїна. Їздили в столицю Союзу захищати свого  пана і деякі інші жителі Рубанки. Закінчилась та тяганина «пшиком», а О.К.Рачинського навіть узяли на роботу в Наркомат закордонних справ Союзу РСР. Приїжджав М.Улянич у Рубанку і після війни. Розповідав, як повідомив мені старожил села В.І.Тарабун, що Олександр Костянтинович помер у 1947 році на дачі відомого російського письменника Олексія Толстого, з яким підтримував з давніх часів дружні стосунки. Розповів також, що О.Толстой у своїх творах про громадянську війну користувався щоденниками О.К.Рачинського.