Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Іван Миколайчук і Батурин
/ 0
- Деталі
- Категорія: Великі українці
- Опубліковано: П'ятниця, 11 листопада 2011, 19:59
У жовтні поточного року Н. Теплова в „Пораднику” опублікувала нарис про знамениту землячку з Батурина, Ірину Лобовик. Пам’ятаю і я цю молоду поетесу по її перших пробах пера на сторінках нашої районної газети „Радянське село”, яка в ті ж, далекі вже, роки перетворилася на сучасний „Голос Присеймів’я”. Була вона тоді ще ученицею Батуринської середньої школи і читач, очевидно, погодиться, що далеко не простою була та „проба”, якщо літній учитель і через десятки років не забув її. Народився повноцінний талант, що матеріалізувався в особі відомої сучасної письменниці, поетеси і журналістки.
Дуже різними, але однаково вагомими, актуальними і талановитими віршами відгукнулися Ірина Лобовик та Ліна Костенко на 70-річчя від дня народження всесвітньо відомого кіномитця, геніального сина України, Івана Миколайчука. 24-річний молодий талановитий актор у 1965-1966рр. брав участь ось тут, у Батурині, у створенні фільму „Бур’ян” за однойменною повістю А.Головка, виконуючи в ньому одну з головних ролей. Не будемо зараз говорити про той давній фільм, тим більше, що то для Івана теж була ”проба”, іспит, який засвідчив появу в українському кіномистецтві актора світового рівня. Велика українська поетеса сучасності в згаданому вірші підвела підсумок короткого життя великого актора:
„Його в обличчя знали вже мільйони,
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони,
Чекало все...”
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони,
Чекало все...”
Не дочекались - 3 серпня 1987 року славетний буковинець відійшов у вічність.
Ми вже якось розповідали про відомого краєзнавця з Буковини, Мірчу Дмитровича Мінтенка, з допомогою якого Батурин, а отже, і ми всі дізнались про ще одну видатну благодійну справу І.С.Мазепи - фінансування ним видання арабською мовою „Євангелія” для православних арабів Близького Сходу. Нещодавно Мірча Дмитрович видав книгу „Чисті джерела натхнення”, і в ній знаходимо невідомі листи І.Миколайчука, які той писав своєму землякові і другові, колезі по навчанню в студії Чернівецького музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської. Книгу ту я передав до Батуринського музею. Оскільки на 70-річчя Івана Миколайчука „Порадник” також відгукнувся доволі розлогим матеріалом про життєвий і творчий шлях митця, то додам саме про цю, невідому загалу сторінку його життя.
Іван Миколайович Миколайчук народився 15 червня 1941 року в селі Чортория під Чернівцями. Через кілька днів розпочалася війна, та хлопчина пам’ятав про неї хіба що з розповідей рідних та знайомих. Тяжке дитинство, школа. Після неї – курси керівників драматичних колективів при сільських Будинках культури, а потім і навчання в згаданій студії при театрі імені Ольги Кобилянської. На тих курсах Іван і познайомився з юнаком із сусіднього села Великий Кучурів Мірчою та слухачкою курсів Марійкою Карп’юк, яка згодом стала його вірною дружиною. Згодом, після ролі в фільмі І.Палійчука „Тіні забутих предків”, прийшло загальне визнання. Загалом за своє коротке життя Іван зіграв 34 ролі в різних кінофільмах, написав 9 сценаріїв і двічі виступав режисером.
Наприкінці 50-х років він написав, як згадує Мірча Дмитрович, п’єсу „Тисяча снопів вітру”, яку ніде не друкували і про долю якої він нічого не знає. Утім, не дивно, що не все з творчого доробку митця дійшло до людей. Кінокадри, вилучені пильною цензурою з його стрічок, просто спалили. Інші його твори зберігаються, можливо, у його сімейному архіві, приватних архівах друзів і колег та по різних редакціях. Так, у „Буковинському журналі” до 70-річчя від дня народження І.Миколайчука було опубліковано його ж статтю „Актор проблеми і турботи”, надану народною артисткою України, його вдовою Марією Миколайчук.
Листи до Мірчі, як видно із поштових штемпелів, написані в жовтні 1958 року. Листи, звичайно, приватні, але вони наглядно демонструють духовний світ, характер і світо- гляд майбутнього великого митця і тим цікаві нам. В одному з листів Іван звіряється другові: ”...Дуже важко, багато часу я не можу віддавати своїй сторонній праці, тому що в театрі ще більше справ. Адже мистецтво потребує часу на всі дрібнички. Ти пишеш, що не спиш допізна і т.д. Мірчо, ти повір, що мені важко порахувати мої безсонні ночі, в які я, якщо не писав, то багато думав про свою п’єсу. І мені аж не віриться, що мої глибоко емоційні думки зможе іще хтось зрозуміти, покритикувати. Звичайно, щоб тільки справедливо, адже в мене на кожен абзац своєї п’єси є обґрунтування, твердість, але я, можливо, і не помітив, що на всю свою п’єсу в мене немає впевненості. Все може бути, і першим критиком моєї п’єси будеш, звичайно, ти Мірчо...”
Дорогоцінним дарунком від Івана зберігається у Мірчі Дмитровича фотографія, підписана Іваном 1 листопада 1959 року. І.Миколайчук сфотографувався в осінньому парку поряд з погруддям Т.Г.Шевченка. Напис на фото, як і годиться творчій людині, справді поетичний:
„... В сумні осінні дні ( в улюбленую пору),
В заблуді „сивих дум” у парк я завітав,
А там старий Шевченко звів посмішку сувору
І свої думи-діти й мої заколисав...”
В заблуді „сивих дум” у парк я завітав,
А там старий Шевченко звів посмішку сувору
І свої думи-діти й мої заколисав...”
І навскоси, під цими поетичними словами, дописав „На пам’ять добру... Добрим людям. Великому товаришеві Мірчі Дмитровичу від Івана.” Та розгонисто підписався.
Важливу справу зробив наш колега з зеленої Буковини, оприлюднивши ці документи для всіх, хто шанує непогасний талант великого митця, великого патріота своєї Бать-ківщини. Україна пам’ятає і шанує свого вірного сина.
Б.Киричок, краєзнавець
Детальніше...