Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Буковинська горлиця

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

27 листопада минає 150 років від дня народження славної дочки українського народу Ольги Юліанівни Кобилянської (27.11.1863 – 21.03.1942), видатної письменниці і громадського діяча. Народилася вона на Буковині, яка тоді входила до складу Австро-Угорської імперії, у місті Гура-Гумора (тепер це місто Гура-Гуморулуй в Румунії). Її мати походила зі змішаної німецько-польської родини, що наклало, особливо в юності, свій відбиток на формування особистості молодої дівчини. Вона закінчила чотирикласну німецьку школу і свої перші літературні твори, „Гортензія або Картина з життя однієї дівчини”(1880), „Доля чи воля” (1883) та ряд інших написала саме німецькою. Усе життя, не закінчивши жодної вищої школи, займалася самоосвітою і стала одним із духовних лідерів свого народу, інтелектуалом світового масштабу.


У 1891 році переїхала до Чернівців і проживала там до самої смерті. Її світогляд свідомої і активної дочки українського народу сформувався під впливом творчості Т.Г.Шевченка та І.Я.Франка та безпосереднього знайомства і спілкування з видатними діячами-патріотами підавстрійської і підросійської України: О.Маковеєм, Н.Кобринською, С.Окуневською, М.Старицьким, М.Лисенком, Лесею Українкою. З останніми трьома вона познайомилась особисто під час подорожі до Наддніпрянської України в 1899 році.


Творчість Т.Г.Шевченка О.Кобилянська популяризувала у своїх творах німецькою і українською мовами, пропагувала їх у статтях „Дещо про ідею жіночого руху”, „Марко Вовчок та її оповідання”, цитувала у художніх творах („Царівна”) та листах. Під час поїздки на Наддніпрянську Україну відвідала могилу Т.Г.Шевченка в Каневі та разом з Н.І.Кобринською, письменницею і громадським діячем, організатором жіночого руху на Західній Україні, побувала на ХІ археологічному з’їзді в Києві.


У творах, написаних у кінці ХІХ - початку ХХ століть, „Він і Вона”, „Царівна”, „Що я любив”, „Некультурна” „Покора” та інших порушує проблеми жіночої емансипації, тобто, говорячи сучасною мовою, була одним із зачинателів так званої гендерної політики, що стала потужним суспільним рухом у наші дні. Письменниця формує культ сильної жіночої особистості, чи „аристократичного характеру” як вона висловилася.


У багатьох творах того часу, в оповіданнях „У св. Івана”, „На полях”, „Банк рустикальний” та інших вона майстерно і з пристрастю змалювала життя буковинського селянства. Психологічна повість цього циклу „Земля” стала одним із найкращих творів світової літератури про селянство. В ній О.Кобилянська високо ставить працьовитість і чесність селянина, любов до землі і пошану до людини, риси притаманні головним діючим особам твору – Анні, Івоніці, Михайлові.


М.М.Коцюбинський мав прямі зв’язки з Галичиною і Буковиною, був особисто знайомий з І.Франком, В.Гнатюком, М.Павликом. З ними письменник познайомився ще під час своєї першої поїздки до Львова, співробітничав із львівськими журналами „Дзвінок”, „Правда”, „Зоря”. Відвідав він і Чернівці. В одному з листів до письменниці високо оцінив її повість „Земля”.


Не оминув зеленого буковинського краю і наш великий земляк О.П.Довженко. Тут він, разом із дружиною зняли документальний кінофільм „Буковина- земля українська”, залишив у своєму „Щоденнику”, який тільки тепер побачив світ, разючі, правдиві спогади про цю древню землю..
У наші дні, особливо після здобуття Україною незалежності, з’явились писаки, що називають себе „ученими” чи „письменниками”, які заперечують саме існування українського народу, белькочуть то про русинський, то про галицький, то про донецький „етноси”, практично ідучи в руслі давньої, сформованої ще в античні часи, імперської політики „ розділяй і володарюй”.


Для Ольги Кобилянської Україна завжди була єдиною і неподільною. Письменниця ніколи не замикалась тільки в колі буковинських проблем. І ця її переконаність знайшла своє відображення в повісті „У неділю рано зілля копала...”, написаної за мотивом української пісні, яка стала народною, але була створена в іншому кінці України, на Полтавщині, іншою, уже легендарною дочкою свого народу, Марусею Чурай, про яку наша велика сучасниця Ліна Костенко написала таку прекрасну поему. У повісті у філософському плані розкрито тему краси людських почуттів, великого кохання і людської гідності.


У роки Першої світової війни і після неї О.Кобилянська написала цілий ряд прекрасних антивоєнних оповідань, в їх числі бачимо „Лист засудженого вояка до своєї жінки”, „Сниться”, „Зійшов з розуму”, „Назустріч долі” та інші. Разом з воєнними новелами Н.Кобринської, В.Стефаника, М.Черемшини вони створюють грандіозну панораму імперіалістичної війни, показують, як ця бійня відбивається на долі простих людей.


У 1920-30 роках минулого століття письменниця створила цілу низку оповідань з народного життя („Але Господь мовчить”, „Вовчиха” та ін. Кращі твори були екранізовані, в тому числі згадана вище „Земля”, та поставлені на театральній сцені („Земля”, „ У неділю рано зілля копала”), перекладені багатьма іноземними мовами. Не оминула письменниця і тему формування національної інтелігенції (Повісті „Через кладку, „За ситуаціями”, роман „Апостол черні”.).


Листопад був доленосним для письменниці, саме тоді вона народилася, так і для її батьківщини – зеленої Буковини. У листопаді 1918 року населення краю на весь світ заявило про своє прагнення про „прилучення австрійської частини української землі до України”. Ті вікопомні для Буковини події творилися на очах письменниці, хоча в працях з історії та і в публіцистиці згадуються якось побіжно, усього кількома фразами, мов у листопаді 1918 року у Чернівцях відбулося народне віче, яке висловилось за приєднання до Великої України. Тут усе правильно, але для нашого читача варто більш детально зупинитись на тій події, згадати людей, які творили незалежну соборну державу, тим більше, що Чернігівщина пов’язана з Буковиною тисячами ниток, ось і недавно наша гордість, Батуринський Національний музей-заповідник „Гетьманська столиця”, одержав від широковідомої майстрині народної творчості, вчительки Любові Василівни Васкул чудовий подарунок – вишитий портрет гетьмана І.С.Мазепи.

 

У листопаді того року закінчилась Перша світова війна. Держави Четверного Союзу зазнали поразки, одна з яких, Австро-Угорська імперія, розпалася. Тим самим закінчився і австрійський період в історії Буковини. Створилися умови для її національного самовизначення, рішення про яке повинно було прийняти Народне віче, призначене на 3 листопада.


Здавалося, що саме небо освячувало той недільний день, над краєм стояла лагідна осіння сонячна погода. До Чернівців з усіх куточків Буковини прибуло понад 10 тисяч учасників віча. Приміщення, яке б вмістило цю силу-силенну людей у місті не було, і засідання віча відбувалися в Народному домі, Музичному товаристві, Робітничому домі і навіть під голубим небом навколо них. Віче, виходячи з права кожного народу на своє національне самовизначення, прийняло таку постанову:


1. Чернівці, українські повіти Заставнівський, Кіцманський, Вашковецький та Вижнецький повністю, Чернівецький та Серетський, за винятком румунських громад, а також переважно українські громади Сторожинецького, Радівецького й Кимполунзького повітів творять окрему українську область.


2. У цій області найвищою визнається влада Української Національної Ради у Львові.


Омелян Попович, учасник і один з організаторів віча, виступаючи з трибуни Музичного товариства, під гучні оплески присутніх заявив: ”Ми, українці, нічого більше знати не хочемо про Австрію. Ця наша стосорокалітня мачуха скінчилась навіки. Ми хочемо прилучитися до нашого кореня – Києва, до Великої Соборної України”.


У резолюції, прийнятій на віче, пропонувалося румунському населенню Буковини , як споконвічному доброму сусідові українців у мирі і порозумінні провести етнічне розмежування з тим, щоб північна частина разом з її головним містом Чернівцями творила окрему українську область.


Отже, 95 літ тому, 3 листопада 1918 року, відбулося Буковинське народне віче, рішення якого стали вагомим актом міжнародного права, і завершилося багатолюдною демонстрацією на вулицях міста та масовим мітингом на площі Єлизавети(тепер Театральній) Саме тому учасники історичної Злуки УНР та ЗУНР, серед яких були і посланці Буковини, в „Акті про з’єднання усіх українських земель” проголосили: „Віднині зливаються її віками відділені одна від одної частини України:-Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна в одну Велику Україну”


І, насамкінець, варто згадати імена тих, хто творив нашу спільну історію, імена організаторів і активних учасників Буковинського віча 1918 року. Це, насамперед, Омелян Попович, Микола Василько, Антін Лукашевич, Ілля Семака, Стефан Смаль-Стоцький, Микола Спину, Роман Цегельський, Теодор Іваницький та інші . 3 листопада кожного року відзначається на Буковині як регіональне державне свято єднання краю зі своєю Вітчизною – Україною. Приємно відзначити, що Буковина і в наші непрості часи залишається прикладом політичної, міжнаціональної і міжконфесійної злагоди, краєм, у якому відсутні конфронтація. розбрат і ворожнеча.


У 1940 році Північна Буковина була приєднана до Радянського Союзу та була включена до складу УРСР і Ольга Кобилянська стає членом Спілки письменників України. У 1944 році в Чернівцях відкрито літературно-художній музей її імені. Подібний музей створили в селі Димці, тепер Глибоцького району Чернівецької обласні, у якому письменниця проживала довгий час. На жаль, навіть до 150-річного ювілею цей музей-садибу не привели в належний порядок – на цю справу не знайшли (чи погано шукали?) грошей...(Потрібно було знайти 700 тисяч гривень) Ухвалили соломонове рішення про консервацію частини речей, що мають меморіальну цінність, до кращих часів. Коли ж вони настануть?


Уся Україна, особливо Буковина, широко відзначають 150-річчяя її народження. 26-27 листопада в Чернівецькому національному університеті пройде міжнародна наукова конференція. Академічний обласний театр імені О.Кобилянської представить на суд глядачів виставу за повістю письменниці „Царівна”, презентуючи одночасно фотовиставку „Життя творів О.Кобилянської на сцені театру”.


Варто також згадати, що помітний слід в українській філологічній науці залишив і старший брат письменниці – Юліан Юліанович Кобилянський(1859-1922), автор ряду творів з українсько-латинської лексикографії та підручників з латинської мови.


У ці ж ювілейні дні відбудеться свято вулиці її імені та побачить світ перша книга повного 10-томного видання творів письменниці.


У чернівецькому художньому музеї з нагоди ювілею славної землячки відкрили виставку „Золотої нитки не згубіть...”. Образ Ольги Юліанівни та її літературна спадщина відображені в творах багатьох буковинських митців. Експонуються твори живопису, скульптури, графіки, фотографії, ілюстрації до творів письменниці, а також українські часописи і книги Х1Х-ХХ століть та сучасні твори з фондів обласної бібліотеки ім..М.Івасюка та приватних збірок. Із експозицій виставки відвідувачі довідаються, що крім вистави, мріяла письменниця і про оперу „Земля” та такий же твір за мотивами повісті „У неділю рано зілля копала...”. Не судилось...


У всіх школах Північної Буковини відбудеться єдиний урок, присвячений творчості Ольги Юліанівни, а також тиждень літератури рідного краю „Царівна української літератури”. У день народження письменниці делегація Чернівецької області відвідає місто Гура-Гуморулуй у сусідній Румунії, де вона народилась. Там же, у Румунії, з нагоди 150-річчя від дня народження письменниці відбулася прем’єра спектаклю „Царівна” в Ботошанському театрі ім. М.Емінеску (за повістю „буковинської горлиці”).


У Радянському Союзі до 100-річчя від дня народження О.Кобилянської Міністерство зв’язку Союзу РСР випустило пам’ятну поштову марку номіналом 40 копійок. У наші дні Національний банк України вшанував пам’ять видатної письменниці випуском монети номіналом у 2 гривні. До 150-річчя від дня її народження Укрпошта видала в листопаді 2013 р. художню поштову марку. Незадовго до відходу у вічність, оглядаючись на пройдене життя, Ольга Юліанівна так його оцінила: «Одна праця, одне перо, та власне моє я, зробили мене тим, чим я є, робітницею свойого народу». Побільше б нам таких робітниць і робітників...

Б.Киричок, краєзнавець

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове