Company Logo

Останні публікації

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Вернадський В.І. (1863-1945)

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Коли в’їжджаєш зі сходу в столицю нашої Батьківщини, місто-герой Київ, погляд мимоволі  затримується на незвичайній будівлі в районі Московської площі. В небо стрімко піднявся сірий бетонний паралелепіпед, практично без вікон, що наводить на думку про якесь особливе призначення цієї висотної споруди. І ми не помиляємось – це одне з найбільших в Європі книгосховищ, в якому зберігається понад 11  мільйонів рукописних і друкованих книг від найдавніших часів і до наших днів, справжня духовна скарбниця українського народу. Це книгосховище – Наукова бібліотека імені В.І. Вернадського Національної Академії Наук. Славне ім’я великого вченого носить також університет в Сімферополі, ряд інших наукових установ, вулиць тощо.
 
Ім’я це належить першому президентові Української Академії наук Володимиру Івановичу Вернадському. Створення цього наукового закладу становить справді драматичну сторінку в історії України. Заснована урядом гетьмана П.П. Скоропадського, який призначив В.І. Вернадського Головою Комісії з організації Академії наук і Української національної бібліотеки і, одночасно, комісії з питань Вищої школи; проект організації розроблений цією комісією, здійснював уже радянський уряд України. Рідкісний випадок в історії – рішення одного уряду виконував його антагоніст і ідеологічний ворог, що само по собі свідчить про назрілість розв’язання цього питання.

Її президентом в лютому 1919 року і було обрано В.І. Вернадського (1863-1945). На цьому відповідальному і складному посту він працював до 1922 року, а потім змушений був виїхати до Петрограда.

Народився Володимир Іванович в Санкт-Петербурзі, в сім’ї економіста Івана Васильовича Вернадського, який незадовго до народження сина перебрався з Києва, де він працював викладачем в університеті.

Його далекий предок Верна був учасником визвольної війни українського народу (1648-1654) під проводом Богдана Хмельницького, а його нащадки служили старшинами в козацькому війську в часи Гетьманату. Дід Володимира Івановича Василь одержав російське дворянство і приставку до свого прізвища – став Вернадським.

Коли Володимирові виповнилося 4 роки, сім’я переїхала до Харкова, де він і провів наступні 8 років, блискуче освоївши рідну українську мову і рідну культуру. Не випадково ще студентом, в 17-річному віці написав свого першого вірша “Украина, родная моя сторона”.

Пізніше, в 1876 році, сім’я знову переїжджає до північної столиці імперії, Володимир закінчує в ній гімназію, а згодом і університет. Там в числі його учителів були Д.І. Менделєєв, В.В. Докучаєв, М.М. Бекетов, О.М. Бутлеров та інші світочі науки.

В 1885 році, після закінчення університету, його залишають в ньому для підготовки до професорського звання.

Роком пізніше Володимир Іванович одружується з Наталією Старицькою, з якою прожив довге і щасливе життя. Мав сина і дочку, а свою дружину Наталку називав “ангелом-охоронцем”, бо була йому вірним другом, порадником і справжнім охоронцем, коли справа дійшла в 1922 році до його арешту.

В наступні роки після одруження Володимир Іванович часто буває у наукових відрядженнях, в тому числі за кордоном – в Німеччині, Англії, Франції, Швейцарії, швидко оволодіває аж 15 іноземними мовами. На початок ХХ-го століття він – уже відомий вчений, професор і,  в той же час, борець за вільнодумство і демократію.

В 1914 році пише знамениту патріотичну статтю “Українське питання”, яку не могли простити йому ні царський, ні радянський режими. Був під наглядом “недреманного ока” до кінця життя.
Володимир Іванович добре усвідомлював своє місце на Землі, говорячи: “Мені судилося сказати людству нове у тому вченні про живу речовину, яке я створюю... Це є мій поклик, мій обов’язок, покладений на мене, який я повинен проводити в життя – як пророк, що відчуває всередині себе голос, котрий закликає його до діяльності”.

Він справді сказав нове слово, ставши основоположником цілого комплексу сучасних наук про Землю, таких як геохімія, радіогеологія, біогеохімія, гідрогеологія, генетична мінералогія, визначив роль живих організмів в геохімічних процесах. Особливо цінним і визначним є розробка ним цілісного вчення про біосферу та її еволюцію в ноосферу, нову вищу стадію біосфери, пов’язану з виникнення і розвитком в ній людства.

Цього року нещодавно минуло 145 років від дня народження великого українця, який ще в студентські роки виробив кредо на все своє життя: “Завдання людини полягає в тому, щоб приносити найактивнішу користь тим, хто її оточує”.

Володимир Іванович Вернадський виконав це завдання. Більше того, його праці приносять велику користь всьому людству сьогодні, приноситимуть її й майбутнім поколінням.

Міністерство зв’язку СРСР в 1963 році, з нагоди 100-річчя від дня народження, вшанувало пам’ять великого вченого випуском пам’ятної поштової марки. В 1971 році емітовано однобічну поштову карточку з оригінальної маркою та портретом В.І. Вернадського, присвячену Міжнародному геохімічному конгресу в Москві (20-25.07.1971), що стала вже рідкістю і є метою пошуку багатьох колекціонерів. Створено також пам’ятні медалі, засновано наукові премії  пам’яті В.І. Вернадського.

Б. Киричок,
краєзнавець,
смт.Дмитрівка

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове