Саме так звучить арія Андрія, як гімн коханню і подружній вірності в першій українській опері “Запорожець за Дунаєм”, створеній С. Гулак-Артемовським.

Хто ж він, цей славетний співак і композитор, твори якого живуть і радують людей і в наші дні?

Семен Степанович Гулак-Артемовський народився 195 років тому в м. Городище, тепер Черкаської області, в родині священика. Батько хотів і мріяв, що син також стане духовною особою, і одинадцятирічним хлопчиком влаштував його до Київського духовного училища. Та не так сталось, як гадалось.

 

Талановитого спудея Київської духовної семінарії, що мав сильний, прекрасного тембру баритон і співав у хорі Софійського собору, якось почув, під час служби Божої у Михайлівському Золотоверхому соборі капельмейстер Петербурзького придворного хору, відомий російський композитор М. Глинка і запропонував тому місце в придворній капелі. Тоді співакові виповнилося саме 25 років. М. Глинка поселив молодого, симпатичного йому чоловіка спочатку у себе вдома і став готувати його до кар’єри театрального співака. Симпатичного українця скоро помічають в музичних колах столиці і направляють на навчання до Франції, а згодом і до Італії, музичної мекки світу. Семен Степанович дуже скоро оволодів милозвучною італійською мовою, подружився з багатьма відомими тоді європейськими музикантами, став солістом оперного театру в Флоренції. Та недовго довелось співати йому на сцені флорентійської опери, через якийсь рік, внаслідок несприятливих обставин, співак повертається в Північну Пальміру і одразу ж стає солістом імператорської опери. М. І. Глинка запропонував своєму протеже виконати провідну партію в опері “Руслан і Людмила”, прем’єра якої саме готувалась. Молодий співак виправдав довіру свого вчителя, успішно продемонструвавши свій чудовий голос, сценічну майстерність і психологізм втілення образу. Над створенням цієї опери, до речі, Михайло Іванович певний час працював і у нас, в Качанівці, у маєтку В.В. Тарновського, де був і свій кріпосний театр. Саме тут, у виконанні невеликого оркестру з кріпаків, він вперше прослухав увертюру і перші частини опери “Руслан і Людмила”.

 

 

Майже чверть століття звучав чудовий голос українського співака на сценах оперних театрів імперії, головним чином столичного Маріїнського. Саме тут, 14 квітня 1863 року, відбулася і прем’єра його знаменитої опери “Запорожець за Дунаєм”, в якій автор успішно виконав партію Карася. Твір був прийнятий публікою з величезним захопленням. Та в Україні поставили цю оперу тільки в 1884 році в знаменитій трупі корифеїв українського театру М. Старицького.

В тому ж Санкт-Петербурзі С. Гулак-Артемовський познайомився з Т.Г. Шевченком, і дружба цих двох великих синів України тривала аж до дня смерті поета. Перебуваючи на засланні, Тарас Григорович отримував від свого вірного друга листи, грошові перекази. Не випадково в 1856 році він в одному з листів звертається до видатного співака і композитора з проникливими словами: “Благороднійший ти із людей, брате-друже мій єдиний, Семене”.

Відому пісню “Стоїть явір над водою” С. Гулак-Артемовський написав незадовго до смерті поета і присвятив її своєму великому другові. В його творчому доробку є і такі музичні твори, як вокально-хореографічний дивертисмент “Українське весілля”, музика до водевіля “Ніч напередодні Іванового дня” та інші. Виступав він і в п’єсах І.П. Котляревського.

Свою сценічну діяльність Семен Сергійович закінчив в Санкт-Петербурзі в 1864 році, на сцені Александринського театру, оперою “Запорожець за Дунаєм”, виконавши улюблену ним партію Карася. Того ж року переїхав до Москви, на батьківщину дружини, піаністки і арфістки, дочки директора московських театрів Олександри Іванівни Іванової. Тут, в Москві, на сцені Великого театру він і проспівав останній сезон, вийшовши в 1865 році на пенсію.

С.С. Гулак-Артемовський неодноразово бував у нас на Чернігівщині. Особливо полюбилась йому Качанівка і її гостинні господарі. Тут він спілкувався протягом не одного літа зі своїм учителем і другом М.І. Глинкою, багатьма видатними діячами української і російської культури.

Останні роки життя Семен Степанович Гулак-Артемовський провів в Москві, зблиснувши ще одною гранню своєї талановитої особистості, зацікавившись народною медициною, особливо народним гіпнотичним методом лікування. Цей дар він успадкував, очевидно, від когось із своїх предків - козаків-характерників. Практикував Семен Степанович понад 10 років, зціливши тисячі пацієнтів, в тому числі тих, що здавались вже безнадійними, практикував безкоштовно, не беручи з хворих людей ніякої плати.

Помер геніальний син України в 1874 році, на 61 році життя. Похований в Москві, на Ваганьківському цвинтарі.

Якщо здійсниться мрія, що вже давно витає в Україні, про створення пантеону її видатних синів і дочок, очевидно, що і прах Семена Сергійовича буде перепохований на батьківщині. Він того достойний.