Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Український Робін Гуд - Олекса Васильович Довбуш

Рейтинг користувача:  / 14
ГіршийКращий 
В історії кожного народу є постаті, які лишили помітний слід в його пам`яті своєю самовідданою боротьбою за кращу долю, перейняті загостреним почуттям справедливості. Це заступники скривджених, знедолених і бідняків. Тож коли як не перед чоловічим святом і поговорити про справжніх чоловіків-захисників!

У англійців – це згаданий в заголовку легендарний розбійник Робін Гуд та його побратими, у росіян – Степан Разін і Омелян Пугачов, у українців – У.Кармелюк, О.Довбуш, С.Гаркуша та інші. Перелік цих славних імен в історії людства практично безмежний, то ж зупинимось на постатях ближчих до історії українського народу, історії нашого краю.

Устим Кармелюк (1787-1635) відомий кожному українцю, напевне, з пелюшок. Ще дитиною інколи чує він тужну пісню про нещасливу долю  „За Сибіром сонце сходить...”, начебто складену самим Кармелюком. Підрісши, на уроках історії та української літератури в школі, знайомиться з його життям, дивиться кінофільми, читає казки і оповідання про цього народного героя. Багато українських письменників, художників, композиторів присвятили йому свої твори і в їх числі легендарна жінка, Марко Вовчок, чиє 175-ліття від дня народження відзначила Україна в кінці минулого року, і яка залишила про Устима Якимовича Кармелюка чудовий роман „Кармелюк”. До того ж Чернігівщина залишила в його біографії помітний слід - тут, в Ніжинському острозі, провів він не один сумний і тяжкий  тиждень.
 
Семен Іванович Гаркуша (близько 1739 року, рік смерті невідомий) з дев`яти років жив на Запоріжжі,  брав участь у повстанні, що ввійшло в нашу історію під іменем  Коліївщини та російсько-турецькій війні 1768-1774 років, в 1772-1784 - очолював селянські загони на Лівобережжі в Гетьманщині. Про нього складено багато народних оповідань і пісень, написані історичні твори і розвідки. „Порадник” писав про нього в одному із нарисів у 2008 році. Згадаємо і ми сьогодні про Семена Івановича в зв`язку з його пригодами в нашому славному Конотопі.

Олекса Довбуш (1700-1745) народився в селі Печеніжин сучасної Івано-Франківської області. Він є улюбленим народним героєм  і, власне, завдяки народній творчості його типово закарпатське прізвище Добош  з часом перетворилося в Довбуша. Про раннє дитинство народного героя відомостей збереглося мало. Відомо, що його батько був бідняком, на кусень хліба заробляв, не  маючи навіть власної хати, вівчарством, залучаючи до тієї тяжкої праці й двох синів. Праця та дійсно тяжка, але одночасно майже цілорічне перебування в горах загартовувало тіло і дух юнака. Одягався просто, як звичайний гуцул. Завжди носив з собою зброю – два пістолі, кріс (рушницю) і обов`язкову для гуцулів бартку (сокиру, топірець).

З часом організував ватагу опришків (партизанів), що не мала постійного складу, налічуючи від  якогось десятка  відчайдухів до кількох сотень партизанів. Про останнє свідчить хоча б взяття укріпленого Богородчанського замку та те, що направили проти опришків Довбуша дві з половиною тисячі регулярних польських військ на чолі з головнокомандуючим Й.Потоцьким. Опришки Довбуша діяли, як правило, тільки влітку, коли в лісі вже можна було сховатись, а на зиму розходились по далеких селах, наймаючись на роботи як прості заробітчани. З`являлись вони несподівано, охоплюючи своєю діяльністю сучасні Івано-Франківщину, Буковину, Закарпаття, Львівщину, Тернопільщину.

Збереглося цікаве свідчення польського письменника Ф.Карпінського про пригоду, що сталася з його батьком, шляхтичем. Останній одержав повідомлення, що опришки нахвалялися провідати його. Очевидно, маючи не зовсім чисте сумління, він злякався і втік. Втік сам, бо дружина саме була при надії, чекаючи на дитину. Передбачливий батько про всяк випадок приготував для ймовірних гостей хліб, сир, горілку тощо. І ось Довбуш в хаті. Хлопчик на цей час (майбутній письменник) уже народився, і мати породілі запросила гостей до столу. Ті погодились - і після тієї гостини О.Довбуш не тільки нічого не взяв з господи, а ще й подарував три злотих і попросив назвати немовля його іменем.

Щось подібне сталося у нас на Чернігівщині, також у ХVIII столітті, з подібним же „розбійником” Степаном Гаркушею. Одного разу він, разом з двома побратимами, наніс нічний, а значить непроханий візит конотопському городничому П.Базилевичу. Власне не стільки тому, скільки його дружині Степаниді Павлівні, що уславилась своїм жорстоким поводженням з дівчатами-кріпачками, скупістю і захланністю та нестримним характером. Вартових козаків, що солодко спали в передпокої, пов`язали, і ті тільки мовчки сопіли. Зайшли в кімнату, побачили в постелі самого пана городничого. Той злякався, хотів зіскочити з постелі та С.Гаркуша заспокоїв: ”Не хвилюйся, не до тебе завітали”. Також зв`язали,  щоб не заважав. Зайшли в покій хазяйки, „Парпурихи”, як її називали по прізвищу першого чоловіка. Поклали на ослона і відшмагали нагайкою, приказуючи: „Щоб дівчат-кріпачок не била, кіс не відрізала, в льохи холодні не садовила”. Скриню Парпурихи, звичайно ж, почистили, та взяті гроші почали роздавати біднякам ще тієї ж ночі.

Довгий час, аж до середини ХІХ століття вважали, що Олекса Довбуш – то вигадка народної творчості, такий собі міфічний народний месник. Та ось в архівах Станіславівського (тепер Івано-Франківськ) суду знайшли протоколи слідчих справ, пов`язаних з опришками О.Довбуша, і просто вжахнулися, побачивши величезні масштаби і глибину цього повстанського руху. По суті, саме ці судові документи та ще листування польських шляхтичів і є єдиним джерелом для вивчення життя легендарного опришка.

Загинув Олекса Васильович 24 серпня 1745 року і зовсім не так романтично, як про це говорять народні перекази і легенди. Був поранений, захоплений шляхтою, на допитах поводився гідно та невдовзі помер. Втім це не завадило шляхті поглумитись над тілом опришка – його тіло розтяли на 12 частин, які розвішали в різних  селах Гуцульщини. В самій його смерті криється таємниця, бо поранений він був легко і його ще могли врятувати спільники. Та цього не сталося, бо щось тому перешкодило. Ця таємниця до цих пір тривожить допитливих дослідників.   

Саме життя славного опришка стало не тільки народною легендою, воно приносить творче натхнення багатьом митцям – про нього вже написано з десяток романів, численні поеми, створено оперу, балет, знято художній фільм, створено скульптурні пам`ятки, а жителі Карпат покажуть вам скелі, печери, струмки, інші природні об`єкти, пов`язані з життям О.Довбуша. Він став уособленням свободи і визвольної боротьби для нашого народу.

Б.Киричок, краєзнавець,
смт.Дмитрівка

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове