Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Чи повинні українці шанувати Степана Бандеру?

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
У вічній мудрій книзі, „Законі Божому” написано: „Господь бачив, що люди дедалі більше переймають одне в одного злі вчинки, а не добрі, й тому вчинив змішання мов і розділив людей  на окремі народи і дав кожному народові окремі завдання і мету в житті” (Бут.11)

Напевне, що не кожен з нас розуміє і бачить цю мету. Не розуміє, що мова – це душа народу, тому так важливо нам, українцям, не втратити душу, бо 2-х душ у людини бути не може.

В історії кожного народу існують світочі – еліта нації. Покликання їхнє високе – служіння своєму народу, демонстрація людству своїм життям високих чеснот, однією з яких є патріотизм. Але, щоб шанувати патріотів, потрібно їх знати. Наша біда в тому, що довгі десятиліття ми в нашій державі виховувались на спотвореній історії. І тому ми, українці, можливо, краще знаємо національну героїню Франції Жанну Д’арк, ніж наших, наприклад, Олену Телігу чи Івана Багряного.
 
23 грудня 2008 року відбулася 18 сесія Бахмацької районної ради. В порядку денному розглядалась і „Програма відзначення пам’ятних дат, визначних історичних подій, свят, ювілеїв та вшанування видатних людей у районі на 2009 рік”. У виступах при обговоренні вносились доповнення. Так, депутат від Української Народної Партії Лященко Петро Миколайович нагадав присутнім, що 1 січня 2009 року виповнюється 100 років з дня народження Степана Бандери і запропонував належним чином згадати про цю дату.

Мене неприємно вразив іронічний сміх деяких депутатів і репліки, що це не та дата, яку ми повинні відзначати, що це не на часі. Приємно те, що таких голосів було небагато. Але ж вони були. І були вони серед депутатів ради держави Україна!

То хто ж такий Степан Бандера і чи заслуговує він на добру пам’ять українського народу?

Я теж у свій час навчалась в радянській середній і вищій школах, вивчала історію КПРС і мала той погляд на цю особистість, яку мені викладали.  Але час, як завжди, розставляє все на свої місця. І настав час, коли багато архівних матеріалів стали доступними, коли ще живі свідки тих подій вже можуть говорити в повний голос, і ми дізналися справжню правду. Хоча  це словосполучення є тавтологією: правда є правда, і вона одна.

Історія майже кожної держави світу – це історія боротьби за незалежність. І кожний народ поважає своїх героїв – людей, які проміняли можливість жити в теплі та ситості на боротьбу за вищі цінності і часто гинули в цій боротьбі.  Одвічне Гамлетівське „Бути чи не бути?”, одвічне людське питання – яку дорогу ми собі обираємо.

 28 грудня 2008 року на Першому національному, єдиному освітньому і , на мою думку, найкращому телеканалі демонструвався документальний фільм „С. Бандера, ціна свободи”, побудований на інтерв’ю сучасних вчених.  В Інтернеті, серед багаточисельних матеріалів на цю тему, мене зацікавила стаття Віктора Марченка, яка була написана ще в 1997 році.  От що він, зокрема, пише:

«Вторая мировая война стала уже достоянием истории. Помирились страны и народы, украинцы и немцы садятся за один стол, выпивают по чарке горилки за мир между народами. А между украинцами – червоными и  жовто-блакитными – гражданами новой Украины, за независимость которой отдал жизнь Степан Бандера, продолжается тихое противостояние... Не ищите это имя в советских энциклопедиях. Даже мертвый, он представляет опасность для империи. В польской энциклопедии, а для Польши С.Бандера был государственным преступником, ему посвящена статья в 20 строк. Для 4-х- томной енциклопедии это много...

«Степан Бандера (1908-59), украинский народный деятель, в 1928 году основал Украинскую военную организацию, преобразованную в организацию украинских националистов (ОУН); в 1936 приговорен судом к смертной казни (заменена на пожизненное заключение) за участие в подготовке покушения на министра Б.Перацкого; вышел на свободу в результате начавшейся войны. В 1940 году возглавил отколовшуюся от организации фракцию (ОУН-бандеровцы)…»

В энциклопедическом словаре Второй мировой войны Федеративной Германии 1986 года издания сказано, что С.Бандера – украинский национальный лидер. Пользуясь обстановкою войны, стремился добиться независимости Украинского государства, что противоречило политике Гитлера. Был схвачен 12.07.41г. и содержался в концлагере до 25.09.44г. После войны остался на Западе. Пал жертвой советских агентов».

Отже, Степан Бандера – це людина, метою життя якого була незалежна Українська держава.

До Другої світової  війни Західна Україна була під владою Польщі, і визвольна боротьба українців була спрямована проти Польщі.  На цих землях, які відійшли до Радянського Союзу за пактом  Ріббентропа-Молотова (внаслідок якого Польща практично перестала існувати, розділена між Німеччиною і СРСР), розпочались в 1939-41 роках масові репресії проти багаточисельних учасників визвольного руху. Були арештовані керівники і активісти політичних партій і громадських організацій, багато з них страчені; проведено чотири масові депортації населення з окупованих територій – за 4 етапи на Схід було вивезено більше 1 млн.українців; відкривалися нові тюрми, де були ув’язнені десятки тисяч людей. Спішний відступ Радянської армії на початку війни мав для цих арештантів трагічні наслідки: НКВС вирішило екстрено їх ліквідувати. У Галичині було знищено 10 тисяч чоловік, на Волині – 5 тисяч. Іще до приходу фашистів родичі ув’язнених, що розшукували своїх близьких, стали свідками цієї нелюдської розправи і страшних катувань. Все це потім німці продемонстрували Міжнародному Червоному Хресту.

Вступ німецьких військ Бандера вирішив використати для отримання омріяної віками свободи України. 30 червня 1941 року він проголошує Акт відродження Української держави – на велелюдному мітингу у Львові, в присутності декількох німецьких генералів, але без санкції на те німецької адміністрації. Був створений Український уряд у складі 15 міністрів на чолі з Ярославом Стецько, близьким соратником Бандери. Крім того, вслід за фронтом були відправлені загони ОУН-івців по 7-12 чоловік ( всього 2000) для організації українських органів місцевого самоврядування (попереджуючи ініціативу німецьких окупантів, а не для їхньої підтримки!)  Один з таких загонів очолив брат Степана – Богдан, де він і загинув у 1942 році.

Реакція німецької влади на акцію бандерівців не забарилася: 5 липня 1941 року в Кракові був заарештований С.Бандера, 9 липня у Львові – Я. Стецько. Фашисти вимагали від провідника ОУН, щоб він відкликав Акт незалежності, його було кинуто в концтабір Заксенхаузен. В концтабір Освенцим потрапили і двоє його братів, Олексій та Василь, в 1942 році їх забили до смерті ув’язнені поляки.  Але найголовніше, що від нього вимагали німці, Степан Бандера так і не зробив – Акт незалежності не відкликав. У Заксенхаузені  Бандера перебував до грудня 1944 року: при відступі, звільнивши його, німці запропонували Степанові співпрацю, пропозицію він відхилив.

УПА продовжувало свою боротьбу, прапором, ідеологом якої був С.Бандера. Головне гасло УПА було: свободу народам - свободу людині. Крім українців, в рядах націоналістів воювали і люди інших національностей, здебільшого, військовополонені, визволені вояками УПА.

Після виходу з концтабору українському патріотові попасти в Україну  вже не вдалося. На засіданні ради керівництва ОУН Бандеру обирають в бюро, в якому за ним закріпляють закордонні частини  ОУН.  На конференції 1947 року його обирають керівником всієї організації українських націоналістів.

А між тим проти ідеолога визвольного руху триває боротьба. В.Марченко розповідає в своїй статті: «Мрачная паралель: фашисты арестовывают сына Степана, а в это время коммунисты уничтожают его отца (священника Андрея Бандеру расстреляли на второй день после ареста), сестер Марту и Оксану без суда отправляют по этапу в Красноярский край на вечное поселение, где их переганяли с места на место каждые 2-3 месяца, вплоть до 1953 года. В архивах сохранился список 235 книг и журналов, сожженных работниками НКВД как контрреволюционные, среди них:  „История Украины-Руси”, „Повесть временных лет”, „О пчеловодстве”, журналы „Нива”, „Научно-литературный вестник” и др.»...

Т.Б.Пустовойт, депутат районної
ради від блоку «Наша Україна»

Від редакції. Вважаємо тему актуальною, але за браком газетної площі не можемо подати її одразу всю й скорочувати цікаву інформацію вважаємо за недоцільне – тож закінчення читайте в наступному номері.

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове