«Сьогодні вод освячується єство»

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: З вірою в душі

Опубліковано: П'ятниця, 14 січня 2022, 13:39

На початку книги Буття ми читали про те, як подих Божий витав над водами і як усі живі істоти виникали з цих вод. У Старому Завіті вода уособлює життя, це знак Божої благодаті, а в священних книгах вода є символом очищення, омивання, оновлення. Вода для древньої людини була не чим іншим, як символом самого життя.

19 січня Православна Церква України урочисто святкуватиме свято Богоявлення, Хрещення нашого Спасителя Ісуса Христа. Цього дня ми стаємо сопричасниками величної події, яка наповнена безмежною Господньою любов’ю. Адже безгрішний Син Божий прийняв людську природу, уражену гріхом, і взяв на Себе наші провини, відтак і хрещення Він прийняв заради очищення нас від осквернення злом. Цим Він дарував нам можливість визволення від гріховності, свободу для примноження добра, надію на спасіння та єднання з Богом - Творцем.

«Сьогодні вод освячується єство» – проголошується у богослужбових піснеспівах. Цими словами звіщається наша віра в те, що не просто води Йордану освятилися, бо в них у давній час зійшов Син Божий, але освятилося саме водне єство, очистилася і оновилася вода як стихія і фізична основа живої природи. Бо ми всі знаємо, що без води неможливе життя ані рослин, ані тварин, ані самої людини. А тому Христос приходить, щоб оновити не лише людину, а щоб очистити від наслідків панування зла увесь світ. І через освячення Своїм хрещенням вод Йордану і всього водного єства Спаситель звершує Божественний промисел над усією природою.

У цій події, коли прийшла повнота часу, Бог вперше являє Себе людям як Свята Трійця: шлях до пізнання Бога відкритий для всіх, і лише від нас залежить – чи стаємо ми на цей шлях і чи належно йдемо ним. Вшановуючи Хрещення Господнє, Свята Церква закликає кожного з нас пізнавати та довіритися премудрості Божій – почути голос Небесного Отця. Не біймося піти тією дорогою, якою Творець нас веде, сповідуючи істину, творячи правду та здійснюючи Його волю. І хоча ми не можемо сповна осягнути велич задумів Господніх, однак, будьмо певні, що Він завжди робить все лише для нашого ж блага.

Цього дня на водах Дніпра та інших водоймах по всій Україні традиційно звершуються чини Великого освячення вод та окроплення присутніх хрещенською водою. Саме окроплення, а не пірнання у щойно освячену воду.

Чому? Відповідь дуже проста – українці з великою побожністю і навіть зі страхом ставилися до великої АҐІАСМИ (освячена вода- ред.), ставилися до води, як до святині. Адже, з річки, чи ставка, вода в яких колись була криштально чистою, всі намагалися набрати води у приготовлені і спеціально прикрашені посудини.

Наші предки в мороз не пірнали в ополонки, а тим паче не роздягалися в присутності священників і не бруднили щойно освячену воду (яку після освячення набирали, щоб пити, а не купатись).

Про такий ритуал ми не знайдемо в серйозних наукових дослідженнях українських релігійних традицій… Історично відомо, що освячувалися ці джерела або ставки, з яких брали воду виключно для приготування їжі або церковного вжитку. Навіть води річок освячувалися вище місця, де прали білизну або купалися.

Тому дико б виглядало таке видовище, коли люди після водосвяття побожно набирають воду, а тут хтось поруч викупується, «змиваючи свої гріхи» зануренням у воду, забуваючи про те, що гріхів позбуваємось у Тайні сповіді. За О. Воропаєм в нашого народу існувало повір’я, що як тільки-но священник занурить хреста у воду, то з води біси всі вискакують, і мерзнуть на хрещенських морозах доти, доки не прийде якась жінка прати брудну білизну.

Тому після свята Богоявління, десь приблизно до одного тижня жодна побожна жінка не ходила до річок і ставків прати одяг та білизну, щоб вся нечисть, яка вискочила з святої води, вимерзла. Можливо, це повір’я саркастичне та дещо дивакувате, але воно засвідчує наскільки шанобливо до освяченої води ставилися наші предки - українці. Вони не розливалися нею повсюдно.

Коли кропили домівки, та крейдою малювали хрестики на дверях та стінах, щоб бодай зайвої краплини не пролити просто так, чи на землю. Саме таке шанобливе ставлення до Води-Аґіасми ми побачили під час вручення Томосу про автокефалію митрополиту Епіфанію у Константинополі. Там Патріарх шалено, як це буває в нас, не окроплював всіх і не лив ні на кого з відра, а легенько потрохи окроплював усіх, доторкаючись тільки голови, маленьким миртовим кропильцем, омочуючи його в щойно освячену воду, бо це ж велика святиня…

А як відзначали свято Богоявління запорозькі козаки? Думаєте, роздягались і пірнали у мороз в ополонки? Ні! Пірнання у ополонку на свято Богоявлення не є і ніколи раніше не було українською християнською традицією.

Підміна понять, а ліпше казати постсовковське спотворенням наших багатовікових національно-релігійних традицій, коли для дискредитації свята Богоявлення почали вживати культуру «моржів», «закалювання», яка походить з суто російської традиції пірнати після лазні в сніг або полонку. В Україні ця мода важко приживалась, та все ж, це була певна форма радянської атеїстичної протидії шанобливому ставленню до освяченої води. В результаті «моржівство» стало підмінювати сенс і зміст великого християнського свята, перетворившись на якийсь безглуздий ритуал, який більше схожий на язичництво, аніж на християнство.

Пропоную познайомитись із описом, як насправді відзначали свято Богоявлення українські козаки на Запорозькій Січі. Це спогади старого запорожця Микити Коржа, які колись в ХІХ ст. записано з вуст очевидця в працях історика козацтва проф. Д. Яворницького та ін. Так от, зі спогадів Микити Коржа ми дізнаємось, що кожного нового року на свято Богоявління у цей день із самого ранку на Запорозькій Січі «всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія, збиралися на площі перед церквою і стояли тут рядами по куренях, без шапок, до завершення богослужіння; всі одягали найкращий одяг, озброювалися найкращою зброєю; над кожним куренем майоріли особливі розмальовані прапори, котрі тримали хорунжі, сидячи на гарячих, чудово прибраних конях. Після закінчення Божественної Літургії з церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним парами йшли ієромонахи з Євангелієм, іконами, у дорогому одязі; за духовенством злагоджено, рядами, з хоругвами та важкими гарматами ступали козаки; за козаками – маси простого люду, і всі разом вихоли на середину Дніпра, на Йордан. Тут усі ставали шеренгами й слухали службу Божу. Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару аж земля стогнала. А присутніх укривав густий дим, мов пітьма… Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розвіювався дим, а настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знов стріляли, цього разу скільки кому заманеться». Як бачимо, жодного роздягання і пірнання в ополонку. А у козаків здоров’я і міці було побільше нашого )) Але навіть у них не виникало думки в мороз пірнати в ополонку без будь-якої потреби )) Тож шануймо справжні національні традиції! І не спотворюймо їх радянскими новодєлами… Принаймні, якщо хтось хоче задля оздоровлення поморжувати, то це не обов’язково перетворювати на якийсь безглуздий шабаш у день великого християнського свята…

А хтось може підтвердить, що їх дід чи баба навіть пів століття тому стрибали в ополонку? На моїй пам‘яті 90-ті роки. У місті проводилось загальноміське освячення води, де збиралось духовенство і вірні різних конфесій. Ніяких купань. Щороку у Києві освячують воду на Дніпрі, але моржі кидаються в річку десь далеко. Вони тримаються осібно. Ведуть себе культурно. Аж ось приходять двотисячні. Вже ніхто нікого не боїться і не соромиться. Роздягтися перед всіма не соромно – перед священником, співцями, перед старенькими. І, о лихо, київський мер Л. Черновецький після того, як священник занурив у воду хреста, так пірнув в ополонку на Богоявління, що виплив без трусів.

Тоді тільки лінивий не піднімав цієї гуморної події на сміх. Згодом купання на Богоявління набули вже такого характеру, що їх навряд чи хто колись приборкає. Видається мені, що ще трохи, так кілька років такого дикого ентузіазму, і священники будуть приходити разом з співцями на Йордан і чин великого освячення води будуть звершувати, стоячи по пояс у крижаній воді.

Диво дивнеє це бачити, але нічого святого і такого, що має відношення до Йорданського свята у цьому купанні немає. Ні в яких книгах, статутах та літургіках такого не написано. Якщо вогонь і вода стихії, то чому у воду стрибати можна, а через вогонь - ні?

Ну а політикам краще демонструвати реальні справи, а не оголені частини свого тіла перед телекамерами… Такий піар на виборах не допоможе. ))

Просімо у Всеблагого Творця, щоби духовно нас оновив і збагатив. Нехай води Українського Йордану освятять кожен куточок нашої Батьківщини, щоби наша земля перестала бачити сліди крові та страждань від кровопролитної Російсько-Української війни, що і небезпечних хвороб. Зі щирою та діяльною вірою в Бога – все благе і необхідне неодмінно отримаємо!

о.Володимир Павлина

• Наступна >