З інтересом прочитала про віщуна   Едгара Кейсі (№ 33 «Порадника»). Це ім’я мені відоме  вже давно, знаю про багато його передбачень майбутнього і  висвітлення подій минувшини.  Особливо вражали  його  розвідки  в глибоку історію легендарної Атлантиди. Кейсі, зокрема, стверджував, що транспортні засоби – і морські, і повітряні, які створили  атланти, відрізнялись від наших  принципово. Дивує, що повітряні кораблі пересувались  у різних середовищах, а їхні двигуни , згідно з  його твердженням, були ні моторами внутрішнього згорання, ні газовими турбінами, ні атомними реакторами, а використовували «універсальні сили». Які саме, наука не може знайти відповідь і зараз. Він, «зазираючи» в минуле, відзначав, що в Атлантиді (навіть указує місто Пеос) були винайдені методи передачі звуків  і зображень на відстані.  При цьому він стверджує, що це відбувалося десять тисяч років тому.

Про феномен Едгара Кейсі можна говорити безкінечно.  Адже  лише офіційно зафіксованих передбачень  майбутнього  і  замальовок минулого більше 24 тисяч.

 

 Редакція пропонувала самим читачам розповісти про незрозуміле, аномальне, що траплялось у їхньому житті, або що відоме  від інших.  Тож розповім.

Батько дуже  сподівався, що народиться син.  Мама  була вагітною  мною і вже перебувала в пологовому будинку. Перевідати батька зайшла його тітка, вони розмовляли, коли у вікно стала битись  крильми синичка.  Тітка радісно вигукнула: «Дивись, це точний знак, буде в тебе донечка». Тато ж був упевнений у протилежному.  Між іншим, у прикмети не вірив. Але на світ тоді з’явилась я, донька.

Через чотири роки  ненька знову готувалась стати мамою. Жили ми тоді вже в іншому будинку, в іншому кінці міста.  Мама чекала  на немовля в лікарні, а тато залишався  вдома.  Як він розповідав, знову у вікно  забилася синиця.  Батько вхопив віник  і вибіг на ґанок відігнати непрохану гостю. Як ви вже здогадались,  у мене з’явилася сестричка. Батько викладав це як факт.  Не вбачаючи в цьому закономірності, вважав те дивним збігом обставин.  Мені здається, що це не так.  Бо пізніше  з його  ж розповідей дізналась: біля їх установи, на дереві,  час від часу з’являвся пугач. Кожного разу  після його  сумних  звуків через день-два  хтось із колишніх співробітників , що вже перебували  на пенсії, помирав. Ще  раз  пугач «забрав» співробітницю відносно молоду. А цього літа молодий птах  улетів у відчинене вікно, промайнув  коридором і забився під стіл  найвіддаленішого кабінету. Службовці відшукали його в закутку, де горбоносий хижак причаївся за сейфом. Денне світло крилатого гостя сліпило, але на кожен дотик він намагався  вщипнути своїм гострим дзьобом. Його випустили у вікно, а  наступного дня дізнались, що в однієї із співробітниць  втопився дядько.  На водоймі в нього трапився серцевий напад.

Ще одна моя  знайома  розповідала, що знову ж таки  птах бився у вікно пошти, де вона колись  працювала. Літня жінка  тут же відзначила:     «Ти молода, а це, мабуть, по мою душу». Проте вона помилилась: через півгодини телефонний дзвінок  приніс моїй знайомій сумну звістку – у неї не стало  бабусі  Оксені.