Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Головна 
Категорії статей Слідами публікацій Відповідь на антиросійський пасквіль «ту Раша, цвай Раша, по Раша»
Категорії статей Слідами публікацій Відповідь на антиросійський пасквіль «ту Раша, цвай Раша, по Раша»Відповідь на антиросійський пасквіль «ту Раша, цвай Раша, по Раша»
/ 0
- Деталі
- Категорія: Слідами публікацій
- Опубліковано: П'ятниця, 27 липня 2012, 19:32
На відміну від Івана Просяника, я не є етнічним українцем, але глибоко поважаю українську мову, розумію її красу і, маю сподівання, досить пристойно володію нею. Маю власні переконання. Саме переконання, а не слідування політичному біснуванню, моді, стадному інстинктові «наших б‘ють».
Упевнений, що в Україні державною мовою має бути лише українська. Закон про мовну політику вважаю кроком до Європейського союзу. Він має бути детально обговорений за всіма 2500 поправками. Те, як він був нібито прийнятий шляхом «обдурення кошенят», вважаю неприпустимим. Як і політичні судоми з боку опонентів, основним «аргументом» яких є образи на межі нецензурної лайки («біомаса», «тушки», «банда»), перебивання співрозмовника й прокльони.
Але за жодних обставин не наважився б стверджувати, що вона, тобто українська мова, або навіть (! - ред.) моя рідна російська, має якісь переваги не те що перед німецькою чи французькою, а навіть перед папуаською чи ассирійською, хоча зрозуміло, що ці старовинні мови менш розвинені, не мають власних означень новітніх науково-технічних досягнень тощо.
Наступним кроком є порівняння рас і етносів. Цей крок зробив Ку-клус-клан та фашисти всіх мастей і національностей. У тому числі російські й українські, навіть єврейські. Заніс ногу, але, мабуть, не насмілився до кінця заявити про свої ксенофобські1 політичні переконання Іван Просяник – член Національної Спілки письменників України. (До речі, хотілося б спитати, як члени цієї спілки дозволили собі навіть не відвідати у хосписі вмираючого мученицькою смертю колишнього голову Чернігівського обласного об`є днання письменників Станіслава Реп‘яха, який три з половиною роки молив про смерть і врешті нещодавно вмер?)
Його опус, нібито спрямований на захист української мови, чомусь названий есе-роздумом2 і має незрозумілу, але очевидно антиросійську знущальницьку назву. Так, ніби називати державу Україна на англомовний манер штатом Юкрейн. Одразу кидається в очі печерна ненависть автора до всього російського.
Уже третій абзац починається твердженням не лише про красу або досконалість рідної мови, ні, автор одразу «бере бика за роги»: «Українська мова – найдосконаліша мова світу». А от велика й могутня російська мова опинилася на четвертому місці ззаду.
Або таке: «На моє глибоке переконання, «могучесть» російського язика визначається наявністю на стартових майданчиках …» Обриваю цитування несусвітньої нісенітниці, бо поперевертаються у домовинах Тургенєв, Гоголь, Шевченко, налякані російськими атомними боєголовками.
А чого вартий жарт стосовно циганської (ромської) столиці Бахмача! Або цитування українською транскрипцією російської мови прем‘єра Азарова. Замість того, щоб порадіти, що літня вже людина вивчає державну мову й зрідка, ще формально, але вже вживає її.
Заслуговує вивчення й такий людиноненависницький пасаж, нібито на захист української мови, як великий абзац про китайців, яких в азіатській Росії вже 30 мільйонів. А що ж пропонує пан Просяник? Нічого! Якщо ж слідувати його перекрученій логіці, Росії належало б оголосити війну Китаю, розбити його і тим самим забезпечити безпеку України від китайської навали. Не так? А як?
Я – юрист, не письменник. Тому гидую політичних ігор, коли висловлюються й діють на догоду політичній кон’юнктурі. Навіть на шкоду Батьківщині. Нагадаю лише до відома декого факт з електронної енциклопедії, що має назву «Вікіпедія»:
«Офіційні мови ООН - шість мов, які використовуються в роботі Організації Об’єднаних Націй: англійська, арабська, іспанська, китайська, російська, французька. Усі офіційні тексти ООН повинні бути підготовленими кожною з цих мов».
Українську мову пан Просяник вивчав за Курінською говіркою і за літературними джерелами. Був курс на російську мову, як на мову міжнаціонального спілкування, якою вона насправді й була, і пропонувалася як мова «нової історичної спільноти - радянського народу». Провідниками такої політики були, між іншим, колишні українські керівники, як то Хрущов, Брежнєв… Проте заборонити українську мову вони не насмілилися, вірніше, не змогли, бо цією мовою розмовляв народ, батьки навіть дуже високих службових осіб не лише в Києві, а й у Москві.
Українській мові зраджують українці. Мені навіть довелося чути сумний жарт, що державною українською мовою сповна оволодіють спочатку євреї, потім росіяни та інші нацмени, а лише тоді – українці. І Кремль їх до цього не примушує під загрозою ядерних боєголовок.
Образливо, але факт: українська мова перетворилася на сільську мову. І не лише «за совєтів», а й у часи Сковороди й Котляревського. Українська мова превалює у селі, а села зникають. Теж через Путіна?
Візьмемо, наприклад, правдивий аргумент про багаторазову перевагу російськомовних видань порівняно з українськомовними. А замислимося, чому склався такий стан.
По-перше, через недовершену митну й податкову політику. По-друге, через нестачу коштів, мільярди яких подаровані багатою Юлією Володимирівною бідному Володимиру Володимировичу. По-третє, де сучасні українські письменники масштабу Максима Рильського або Ліни Костенко? Навіть безумовно талановитий Володимир Яворівський перейшов від письменницьких гонорарів до державної заробітної платні. Ну, що ж, «риба шукає де глибше…» й «красиво жити не заборониш».
Але погано, що «куди кінь з копитом, туди й рак з клешнею”.
Пробачайте мені правду, пане Просяник, але наостанок радив би не підписуватись повним титлом члена Національної спілки письменників України. Не ганьбіть Спілку.
Ернст Рохін, бахмачанин
1 Ксенофобія (від грец. чужий + страх) - поняття, що позначає нав`язливий страх стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного, або страх перед чужоземцями та ненависть до них. Зведена до рангу світогляду, може стати причиною ворожнечі за принципом національного, релігійного або соціального поділу людей. (За «Вікіпедією»)
2 Від редакції.
До речі, есе-роздумом матеріал Івана Просяника «чомусь» назвали саме ми. Чому? Є у нас така рубрика, до якої ми відносимо усі аналітичні матеріали наших дописувачів, а саме таким ми вважаємо згаданий вище. У автора ж він мав підзаголовок «Роздуми письменника».
До теми. 18 липня організатори акції під Українським домом заявили про припинення голодування і перехід до наступного етапу боротьби. Троє літніх захисників української відмовилися припинити голодування.
Детальніше...