Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Ідіть туди, не знаю куди
/ 0
- Деталі
- Категорія: Спогади старого адвоката
- Опубліковано: П'ятниця, 07 жовтня 2011, 18:46
(Продовження „Коли болить душа”)
І ще один рубець на серці. Чорнобильський. Це – гіркий спогад про нездоланність бюрократизму. Є давнє бажання «розібратися» з цим явищем. Як на теренах Радянського Союзу, так і у незалежній Україні. Хоча б розповіддю про відомі мені найобурливіші й безкарні його прояви.
Згідно з енциклопедією, термін «бюрократизм» утворений від французького слова «bureau» – бюро, тобто канцелярський стіл, назва окремих установ, виборного органу колективного керівництва, і від грецького «kratos» — сила, панування, влада. Бюрократизм, або канцелярщина, – це надмірне ускладнення канцелярських процедур, коли реальна влада належить чиновництву. Пересічна особа витрачає час на ходіння по інстанціях для оформлення довідок, на стояння в чергах, на очікування рішення.
До причин бюрократизму відносять обставини як незалежні від самого бюрократа (ускладненість процедур), так і суб’єктивні (байдужість, лінощі, бажання перестрахуватися, приховане вимагання хабара).
Заходи боротьби з бюрократизмом: виборність чиновників, установлення максимального часу розгляду заявок, заміна дозвільних процедур на інформативні тощо.
Одним з проявів цього ганебного явища є й обвинувальний ухил у кримінальному процесі, про що вже згадувалося у попередніх «Спогадах». У цивільному процесі це необ‘єктивність, упередженість,«чего-с изволите» перед начальством.
Ось така історія про неподоланий бюрократизм. Без криміналу, але сумна й образлива.
* * *
Жила собі у селі Хрипля Народецького району на Житомирщині громадянка Л. Олена Феліксівна, 1924 року народження, – не дуже письменна людина простої селянської праці. Її син, Л. Віталій Михайлович 1948 року народження з дружиною Л. Валерією Анатоліївною 1950 року народження й двома дітьми – синами Олександром (1977р.н.) і Михайлом (1982) мешкали у селищі Поліське Київської області.
Чорнобильська радіоактивна хмара накрила обидва ці населені пункти й обидві сім‘ї Л. постраждали. Син Олени Феліксівни вмер 24 листопада 1992 року. І, як зазначено у експертному висновку, «хвороба, що призвела до смерті, пов‘язана з роботами з ЛНА (ліквідації наслідків аварії – Е. Р.) на ЧАЕС». Л. та її невістка визнані потерпі-лими другої категорії, онуки – третьої.
У 1989 році, десь у вересні-листопаді, Олена Феліксівна вибула із села Хрипля, яке на той час було визнане зоною безумовного (обов‘язкового) відселення й самостійно, тобто без якогось направлення, переселилася до села Бахмач-1 Бахмацького району Чернігівської області. Тут вона власним коштом придбала будинок з надвірними будівлями, де й жила, поки не дізналася, що їй дещо заборгувала держава.
14 серпня 1991 року повноважна комісія у складі заступника голови виконкому Бахмацької райради, представників відділів архітектури, фінансів, держстраху, бюро технічної інвентаризації та юриста райагропрому зробила оцінку цього домоволодіння з метою, як зазначено у відповідному акті, «визначення грошової суми, що належить до відшкодування з держбюджету громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи».
Так Л. довідалася, що їй належить деяка сума. Хоча, якщо правильно, про право на компенсацію їй повинні були сповістити незабаром після переселення. Гроші потрібні завжди, а тут потрібні були надзвичайно, бо вкрай погіршився стан здоров‘я її сина, який за рік і помер. Часи ж які були – згадаймо, люди старшого покоління: «ГКЧП», танки у Москві, Біловезька пуща, розпад Радянського Союзу, проголошення незалежної держави Україна, гіперінфляція, мільйони купоно-карбованців тощо. Молода і вкрай збідніла держава. Тому всілякого роду невиплати й недоплати були не в дивину.
Час збігав, а обіцяної виплати все не було й не було. Народ, на жаль, вже звик, що правду у нашій державі відшукати здебільшого дуже важко, а то й неможливо. У Л. та її невістки руки опустилися. Подальші зусилля вони припинили.
* * *
Минув десяток років. Баба Олена так і живе у с. Бахмачі. 2002 року, коли за справу взявся старший онук, зозуля накувала їй вже мало не вісім десятків літ.
Я щойно звільнився з колегії адвокатів, бо не міг гарантувати явку на робоче місце, не стільки через вік, скільки через стан здоров‘я. Проте, онук Л. знайшов мене і вдома на канапі. Розповів про трагедію родини й запитав, чи є юридичні підстави для бабусиної вимоги про відшкодування витрат на придбання житла. Мій висновок був категорично позитивним. Посилаючись саме на такий висновок, вік бабуні, крайню потребу у безоплатній допомозі, а, головне, наявність у мене достатнього досві-ду, щоб розібратися із справою більш ніж десятирічної давнини, він і«підкинув» ту справу мені.
Дивна й досить загадкова річ популярність. Вона, виявляється, як і кожна медаль, має зворотний бік. Десь на денці душі є дрібненьке марнославство (вигукував же Пушкін жартома: «Ай да Пушкін, ай да сучий син!»): не може ж бути правового тупика – і я це мав ще раз довести! Здавалося ж, що правда на боці Л. однозначно. Бо ж не з її вини, врешті, сталася катастрофа!
Почав із послідовного складання листів: до Житомира, до Чернігова, до Києва. Суть всіх звернень полягала у наступному.
Згідно з ч.1 статті 50 Конституції України «кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди». Також відмічав, що на Л. поширюється законодавство, яке діяло раніше, зокрема постанова № 149 Ради Міністрів Української РСР від 30.06.90, де зазначалося, що потерпілим, «…які збудували чи купили жилі будинки садибного типу з надвірними будівлями за власні кошти в сільській місцевості і селищах міського типу, відшкодовується їх вартість...»
Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Житомирської облдержадміністрації відповіло: відшкодування вартості придбаного житла проводиться лише тим особам, які отримали направлення на переселення. І врешті (цитую): «Враховуючи, що Ви вибули із с. Хрипля в листопаді 1989 року, підстав для оформлення Вам направлення на переселення немає».
Чернігівське обласне відділення Українського національного фонду допомоги інвалідам Чорнобиля відгукнулося своїм листом . Підтвердили відповідь Житомирської облдержадміністрації. Але додали слушну пораду: «Для остаточного вирішення свого питання Вам необхідно звернутись з позовом на Житомирську облдержадміністрацію до суду, який вправі вирішувати всі спірні питання. Ніяка інша інстанція влади на території Чернігівської області це питання вирішувати не буде».
Відповідь Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи надійшла листом за підписом заступника Державного секретаря Логінова В.В. Лист був настільки дивним, повним юридичного невігластва, що заслуговує цитування: «З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 1992 р. № 706 . . . постанова Ради Міністрів Української РСР від 30 червня 1990 р. № 149 . . . втратила чинність, тому посилання на зазначені в ній норми безпідставні.
Конституція України прийнята після прийняття вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 1992 р. № 706».
Треба було розібратися у питанні досконально, щоб атакувати у повному озброєнні, із параграфами і статтями навпереваги. Шукав відповідь на такі вузлові питання: 1) чи справедливі посилання опонентів взагалі; 2) чи застосовний у цьому разі строк позовної давності; 3) як на даному випадку має відобразитися конституційна теза про те, що закон зворотної сили не має?
Е. Рохін
(ДАЛІ БУДЕ)
Детальніше...