Поезія чарівного краю

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Літературна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 28 жовтня 2016, 09:20

Хотілось би бачити на сторінках „Порадника” художні твори наших місцевих літераторів-початківців. Ще й зараз згадую насичену творчістю літературну сторінку „струни серця”, які досить регулярно публікувала районна газета „Радянське село”. Багатьох читачів, до речі, різного віку, захоплювали шахові конкурси по розв’язанню задач та етюдів. Знаю, що їх організовували тезки: Василь Бойко і Василь Литвиненко. Мені пощастило спілкуватися з обома – якось випадково потрапив у червоний куточок друкарні, де був вражений творчою атмосферою, що панувала в колективі. Василь Петрович Бойко був головою профкому, організовував масові заходи, чому я позаздрив. Працював він лінотипістом – робота шкідлива, пов’язана із свинцем, це і укоротило вік шахіста-ентузіаста.

Вибачте, відволікся від теми. Не знаю, хто б взявся організувати конкурс на шпальтах газети, але час від часу давати шахові задачі було б дуже доречно.

Леонід Коваленко

З радістю відповідаємо дописувачеві, що наша поетична сторінка «Поезії криниця» є не менш шанованою і очікуваною читачем ніж «струни серця». Тож пропонуємо її вашій увазі. А щоб наші поети більш охоче ділилися своїми віршами, пропонуємо таке собі поетичне змагання між різними населеними пунктами району. Сьогодні вашій увазі представляємо твори поетів села Стрільники.

Стрільники – чарівний край. Це земля неповторної краси природи, краси людини в праці, людини-трударя, краси творчих особистостей, які своїм світобаченням оспівують і возвеличують образним словом землю, на якій живемо ми, на якій жили й трудилися наші пращури.

Уже п’ять років у Стрільницькому будинку культури працює поетичний клуб «Промінь». Він об’єднує людей абсолютно різних. У кожного свої мрії, сподівання, здібності, у кожного своя доля. Можливо, хтось перестав вірити у цілющу магію поетичного слова, але староста клубу, Любов Миколаївна Чепур, переконує, що слово – це сила, магічний код, який допомагає зцілити душу.

Кожне засідання поетичного клубу – свято. Тут тебе зустрінуть щирим серцем, посмішкою, пригостять домашньою випічкою. Ось шедеври творців слова.

Горобина

Осіння пора
У садках прийшла
Й зіткала із листя
Коври золотисті.
На коври ті лягають
Й спозарання дрімають
Тумани осінні,
Й роса в павутинні
Бринить на осонні
В погожу годину.
А в саду горобина,
Мов красуня дівчина,
Стоїть у намисті.
І ті ягоди чисті,
Пов’язані в грона,
Й мов цариця в короні
Стоїть горобина
В осіннім саду.
Я до неї тихо підійду,
Щоб красу осінню не злякати,
І насолоду з цього мати.
Я буду нею милуватись,
На золотім коврі стояти буду,
Я цю красу вдихну на повні груди.
Мій зір чарують червоні ізумруди,
І я від тієї краси щасливим буду.
Тож радію осінньому саду,
Я в цей сад ще не раз прийду,
Й красу осінню у вирій проведу.

Іван Герасименко

Квіти – окраса землі
Квіти – окраса землі,
Квіти – це діти її.
Між собою вони розмовляють,
Вміло жартують,
Гарно співають.
О, як їх багато!
Червоні та сині,
Всі дуже тендітні і дуже красиві.
Що шепочуть ці квіти?
Про сонечко, дощик, про літо,
Про вічну любов і красу,
Про те, як зустрінуть весну.
Чи буде ще тепло,
Чи прийде зима,
Бо їм на спочинок тоді вже пора.
І спатимуть аж до весни,
Їм насняться солодкії сни,
Як сонечко всміхається,
Як пташечка купається,
Як горобчик – молодець
На гіллі гойдається.

Вікторія Ковтун

Фіалки нічні цвітуть біля хати,
Їх запах п’янкий кожен вечір стоїть.
Ростуть вже давно, їх насіяла мати,
Як пам’ять, як згадка, як величі
мить.
Дивлюся на квіти – і маму в них бачу,
І розум природній, й жіночу красу,
І щедрість душі, і лагідну вдачу,
Й завзяття вогонь, й сиву русу косу.

Ваші руки, матусю, всю роботу робили,
Вдячні Вам за опіку й душевне тепло,
За недоспані ночі, що нас ніжно любили,
За повагу й за те, що робили добро.

Як часто в житті нам мами бракує,
Вже на скронях в самих давно сивина,
Хоч нема її з нами, та й з небес нас вартує
Ангел наш, охоронець – рідна мама одна.

Віталій Чепур

Вишивала хрестиком рушник
На ікони, що трима божник,
Вибрала улюблений мотив
З візерунком трояндових див.
Народна творчість – джерело натхнення,
Йду в ногу із життям, із сьогоденням,
Цікавлюся мистецтвом вишивання,
Досліджую орнамент без вагання.
Самовиражаюся на полотні,
Це можливість бачити щасливі дні.
Стримані та лаконічні кольори
Ваблять українців, що не говори.
Долучаюсь до традицій народу,
Вивчаю символи міцного роду,
Роблю свій внесок, нехай пам’ятають
І при нагоді теплим словом згадають.

Любов Чепур

Я вклоняюсь Вам, афганці, низько
За мужність і незламність волі,
Що скорились власній долі.
Знаю: вам ніколи не забути
І вірного друга не повернути,
Який пройшов країну болю та страждань,
Де душмани вбивали без вагань.
Та пустеля страшна життя забирала,
І війна за «ніщо» дуже довго тривала.
Звісно: зараз всім жити нелегко,
Кожен з вас має сотню турбот,
Але ж в небі курличе лелека,
І не треба ніяких скорбот.
Подивіться навколо, побачте,
Що життя наше – сонячний шлях.
Я прохаю – ніколи не плачте,
Хай співає той зоряний птах,
Хай летить над синьою водою,
Хай вдихає степів аромат.
Пам’ятаємо Вас, до одного,
Лише час не повернеш назад.
Хай всміхається Вам сонце з висот,
І веде в безсмертя Господь.

Віта Дзюба

• < Попередня
• Наступна >