Поетичний конкурс «Порадника»

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Літературна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 28 квітня 2017, 09:28

На поетичний конкурс «Порадника» надіслала свої вірші Шарій Надія Михайлівна з с.Пальчики.

Коротка довідка: Їй 75 років. Народилась у сім’ї колгоспників, закінчила 7 класів. Працювала телятницею, дояркою. У старшому віці була ланковою рільничої бригади. Все життя чесно трудилась, має багато відзнак. Портрет Надії Михайлівни був на дошці пошани і в селі, і в районі. Активна учасниця сільського ансамблю «Оберіг». Має диплом за виступ на районній сцені (читала гумор). Активний волонтер, передає на схід продукти, кошти та ін. Декілька років пише вірші. До цього часу не друкувалась.

Любіте Україну

Любіте, люди, Україну.
Для нас вона, мов рідна мати.
Її ні вбить,ні заморити,
Її нікому не здолати.

І не один лютий ворог
До неї полинув.
І не один славний син
За неї загинув.

Хмара, Чорновіл і Стус
Для нас волю здобували.
Найкращі свої роки
У в’язниці марнували.

Наш улюблений Тарас,
Віддав за волю все життя.
Щоб знедоленим і бідним,
Було щасливе майбуття.

Нехай слава на весь світ
Про них не вмирає.
Наша ненька-Україна
Живе й процвітає.

Синові

Стоять берізки біля хати,
Гілля схилили вниз вони.
А мати біля них чекає,
Свого синочка із війни.
Прийди, прийди, мій любий сину.
Тебе побачу хоч на мить.
Я розкажу тобі єдиний,
Як моє серденько болить.

Тебе чекала й виглядала
З далеких і близьких доріг,
А ти знайшов таку стежину,
Що повернутись більш не зміг.

Коли почула, що загинув,
Мені затьмаривсь білий світ.
Прийди хоч в снах, скажи
два слова,
Як мені далі в світі жить.

Ти був відважний і завзятий,
Тебе повік я не забуду, сину.
Як склав ти голову свою
За рідну неньку Україну.

Спогад про батька

Я іду по скошеній траві,
Свіже сіно манить ароматом.
Пригадались вузенькі стежечки,
Де колись удвох ходили з татом.

Тато йшов з косою навпростець,
Я за ним ступала босими ногами.
Ми тоді не знали, що колись.
Так далека відстань буде поміж
нами.

Та пройшов лихий воєнний час -
Сорок перший рік і сорок п’ятий.
Повернувся батько здалеку до нас,
Щоб хоч раз діток своїх обняти.

Ми були малі і ще не знали ,
Що таке страхіття є війна.
Скільки люди горя в ній зазнали,
Скільки муки принесла вона.

В спогадах моїх все залишилось,
Як прийшов татусь у гімнастерці,
Як раділи ми всі, що зустрілись,
Все навік лишилось в моїм серці.

Тата серед нас уже давно нема.
Відболіли в нього застарілі рани.
Тільки в спогадах я згадую сама.
Як відходять сиві наші ветерани.

Честь і слава хай про них
не згасне,
Хай не згасне пам’ять навіки.
Що над нами мирне небо ясне,
Дякують їм внуки, діти і батьки.

НАДІЯ МИХАЙЛІВНА ШАРІЙ,
С. ПАЛЬЧИКИ

• < Попередня
• Наступна >