Напередодні Дня всіх закоханих у читальному залі районної бібліотеки знов зібрався літературний клуб „Криниці”: чергове своє засідання юні читачі – старшокласники школи №4 - присвятили темі кохання в літературі. Зокрема, в творчості  молодої поетеси з Курені – Ольги Пащенко. Авторку представила ведуча – бібліотекар Матяш Валентина Миколаївна.

 

Хоча, як виявилось, школярі вже добре знають Олю: з її віршами знайомились на уроках літератури. Тож і бесіда зав’язалась невимушено і вільно, що власне й не дивно – кому й говорити про кохання, як не їм, юним. Цікаво їм було послухати молоду поетку, котра не набагато й старша від них, не настановами, а дружніми порадами лунали її роздуми про життя: „На відстані розлуки познається і любов до рідного дому, і до найдорожчих людей, і так не вистачає маминої поради – це у вас ще попереду, студентське, доросле життя, тож цінуйте любов близьких зараз, коли вони поряд...” Та звичайно ж, найближча юним тема – кохання, і про нього: взаємне і нерозділене, жертовне і вічне – говорили і авторка, і слухачі. Поділились і вони своїми поетичними доробками, а Ольга порадила писати не „в стіл”- випускати їх в світ:”Вірші ображаються, коли їх не бачать, не читають, головне для поета – бути почутим”. І треба сказати: авторці поетичної збірки „Вот моя шпага, вот мой зов” це вдалося.   

І наостанок. Бути поетом – це, звісно, дається не кожному, і крім простого уміння римувати, треба мати головне – Божу іскру, талант. Істинність поетичного дару визначає час. Але наскільки людині потрібне вміння відчувати слово – розуміли педагоги в усі часи, недаремно в програмах навчальних закладів як давнього Риму, так і царської Росії, наприклад, була поетика і риторика. Тобто говорити красиво, поезією і прозою, вчили. І хочеться вірити, що такі літературні клуби, як „Криниці”, і продовжують цю шляхетну справу. Адже погодьтеся, ця проблема, і доволі гостра, існує в нашому суспільстві: культура мовлення. Це яскраво демонструють і посадовці всіх рівнів і пересічні громадяни. І найбільше від того потерпає наша молодь, що вчиться на таких прикладах зневаги до мови, коли слово, вибачте, „дупа” звучить з екранів частіше, ніж слово „вибачте”, коли відомі люди і навіть письменники дозволяють собі ненормативну лексику – все це знецінює саме слово, про поезію вже й не йдеться. Тож не так важливо, станеш ти поетом чи ні, ти будеш просто людиною культурною – чимало для нашого часу, коли народні депутати з вищою освітою плутають російського письменника з українським поетом.