Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
«Вишивайте, дівчата, вишивайте всі!»
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 01 жовтня 2010, 14:07
Вересневого чудового дня, одного з таких неповторних золотих днів „бабиного літа” до районного історичного музею сходилися відвідувачі здебільшого жіночої статі. На зустріч з бахмацькою вишивальницею Галиною Миколаївною Скороход прийшли і колеги по захопленню, й учениці міських шкіл, що теж познають ази цього давнього, як світ, виду мистецтва, і просто шанувальники прекрасного. У залі їх зустрічала ... краса. Буйногриві коні неслися по зелених луках, грайливий песик дивився просто вам у вічі своїми бісеринками-очицями, пейзажі розповідали про всі пори року, незмінно улюблений всіма майстринями Кобзар супив брови під своєю знаменитою смушковою шапкою і суворий лик Богородиці нагадував про вічне. А в другому залі килими майоріли веселковими кольорами, подушечки-думки так і зазивали покласти голову на їхні теплі візерунки, вишиті сорочки і спідниці так і просилися на молодиць, що їх роздивлялися, а рушників..!
«Спасибі Галині Миколаївні за те, що погодилася поділитися своєю красою. Сподіваємося, усі наші відвідувачі виходитимуть з цієї виставки зі світлим почуттям радості», - почала свій ви–ступ директор музею Т.Стрикун. Тетяна Миколаївна розповіла про історію вишивки у світі та нашій країні, яка сягає в сиву давнину.
Культура вишивки на території України була частиною загальносвітового розвитку цього виду декоративно-ужиткового мистецтва. У першому тисячолітті до нашої ери вишивка досягла високого рівня розвитку в народів, яких ми вважаємо основними носіями стародавньої культури – вавілонян, древніх греків, римлян, а також в Індії, Китаї та Ірані. Особливою пишністю характеризується вишивка Візантії. Вплив її позначився на вишивальному мистецтві країн Середньовічної Європи і Київської Русі.
У часи Київської Русі серед знаті набула великої популярності вишивка золотими й срібними нитками. Нею прикрашали святковий, ритуальний, княжий одяг. Центрами виготовлення вишивки були монастирські школи, у яких дівчата вчилися мистецтву оздоблення тканини. Заняття вишиванням в Київській Русі вважалося справою елітною. Дуже популярним було вишивання в родинах великих князів. Протягом віків усе більше й більше людей долучалося до цього заняття, і сьогодні вишивка – це мистецтво всенародне, у якому через віки пронесена і збережена художня пам‘ять народу.
На Чернігівщині також склалися свої традиції вишивання. Окремі пам’ятки стародавніх вишивок нашого краю зберігає і наш музей. Саме він зібрав колись і вишивальниць у „Бахмацьку світлицю”, зараз вони оселилися в районному Будинку культури, і того дня представляла свої роботи саме їхня подруга, член клубу Галина Миколаївна Скороход.
Її навчила вишивці сусідка, коли було Галинці лише 7 рочків. І запалила дитяче сердечко любов’ю навіки. Усі свої премії чергова станції Галина Миколаївна вкладала в нитки по дорозі на роботу у поїзді вишивала, їхала у далеку дорогу – вишивала, відпочивала, вишиваючи. Ну а коли чекала одного з трьох синів із чужодальнього Афгану, то часу в неї було вдосталь – не могла спати ночами і коротала їх у вишивці. Вишивка її фактично врятувала тоді від розпачу. За ті два найдовші роки був готовий килим – подарувала сину, коли повернувся. Три сини у Галини Миколаївни – і три килими, красені уквітчані. На кожен, розповідає, два роки пішло, щодоби по 6-7 годин працює майстриня – дня не буває без вишивання, просто інакше вже не може. Її роботи бачили Київ і Батурин, її рушники їдуть за кордон, замовляють люди – хочуть повезти з рідної землі часточку її нетлінну.
А ще поділилася з нами Галина Миколаївна цікавою бувальщиною чи то легендою – розумійте, як хочете. Подарувала одна мати синові на весілля рушника, та коли вишивала – не вистачило полотна, і вона доточила його шматочком, мережкою приєднавши. Одружилися, живуть молоді – а життя не клеїться, як кажуть. І сниться сину рушник. „Що то, мамо?” – питає вранці. І мати все зрозуміла: ”То я, сину, винна”. Рушника того забрала –і наладилося в сім’ї. Не можна, щоб плутані нитки були і з споду рушника, треба, аби все гладенько-рівненько було, то так і в житті буде.
А ще Галина Миколаївна звернулася до всіх присутніх дівчаток: „Вишивайте всі, хто не лінується, звичайно, бо це дуже кропітка робота. Але ж як воно вам до душі ляже, до серця - ось тільки почніть. Бо ж краса, кажуть, тримає наш світ”.
Н.Теплова
Детальніше...