Знайомий прокоментував мою статтю «Скільки кроків до забуття?» в минулому числі:

- Оце на сесії більше ні про що говорити, як про мову? Проблем у місті не вистачає? Закриті підприємства, бюджет нікому поповнювати, хліб і той у сусідів купуємо… Це так нас відволікають від насущного.

Говорила освічена людина. Що цікаво, українська для нього навіть не рідна, а вивчив її, можна сказати, досконало, був активістом у 90-ті. Дивно навіть не те, що він розувірився чи змінив погляди, дивно тому, що це говорила людина освічена. Але ж це елементарно – спочатку було слово, примат прямохідний став людиною, коли заговорив! І у кожній зграї, напевно, був свій, тоді ще може й дикунський – але свій! – діалект. Саме ідентифікація за цивілізаційними мірками ( а мова – найперша з них!) створює нас різними, а не біомасою для споживання. Невже це потрібно кожного разу доводити?!

І будь-яка цивілізована громада просто не повинна залишатися осторонь подібних викликів у суспільстві, що й зробило честь нашому депутатському корпусу міської ради (про районну не чула…) А животрепетні питання - чому ж, і вони були. І було таких на 25 сесії шостого скликання цілих 17 плюс «різне», а різного набирається зазвичай чимало.

Так, безумовно важливим для мого знайомого, який живе у багатоквартирному будинку «не першої свіжості», було б почути, що додаткові кошти із міського бюджету сесія виділила на капітальний ремонт житла, а саме: вул.Чернігівська, №№ 3 і 3-а; Першотравнева - 4,6,41; Жовтнева – 29 і 62; Я.Мудрого – 5 і 18. На ремонт туалетів, фасаду та ін. у гуртожитку додали 70 тисяч.

Постійний головний біль міської ради – наші дороги, на ремонт котрих виділено ще додатково 58,5 тис.грн. А скільки відремонтовано по місту, напевне, уже бачили всі. До речі, на питання одного з депутатів: «А чому не наші ремонтують?» - усі присутні почули відповідь міського голови П.Шимка, що ці роботи виконує підрядник із Прилук з банальної причини – економії наших коштів, бо ж за ту саму роботу місцеві запросили набагато більше. І не факт, що зробили б краще, як на мене, бо он і з мостом, «відремонтованим» за державний кошт, тепер розбирається прокуратура. Ну, це так, ліричний відступ на тему. А от якість прокладеної асфальтівки, наприклад, на вул. Луначарського мені ( і моєму велосипеду) сподобалась.

Зовсім дивним мені видалося, що не було ухвалене рішення про заборону використання небезпечного для довкілля і людей матеріалу. Це щебенева суміш із заліз-ничних колій, що вже була у використанні. Нею деякі бахмачани вимощують дороги, канави на дорогах тощо. А от один добродій – мешканець вулиці Чапаєва – звернувся до міської ради з пропозицією обмежити застосування цієї суміші в упорядкуванні доріг, оскільки вона дуже шкідлива, містить ледь не всю таблицю Менделєєва. Тобто, людина не про свій особистий двір дбає, а про наше здоров’я. До речі, фахівець у цих питаннях. І пропонує використовувати лише чисті матеріали (ну, хоча б відносно). Профільна комісія міської ради, яку очолює також фахівець у будівництві, погодилася з такою пропозицією. Так ні ж – на сесії половина депутатів чомусь утрималася, депутат М.Кириченко – категорично „проти” і рішення не ухвалене. Більш ніж дивно. Ну тобто краще ходити рівними дорогами, хоча й хворими ногами від шкідливого каміння? І чому ми бідні… далі знаєте. Не менш дивним для мене завжди була позиція „утримався”. Це те, що в народі зневажливо зветься „ні риба - ні м’ясо”.

Зацікавить, мабуть, бахмацьку громаду й вирішення проблеми благоустрою міста, зокрема, на ліквідацію стихійних сміттєзвалищ ( і хто їх робить? – чи, бува, не «вороги народу»?!), а також – на придбання контейнерів спрямовано 250 тисяч гривень. Ось тут я особисто була б «проти»… поки біля кожного не поставлять «людину з рушницею». Ну буквально щодня спостерігаю за подіб-ними картинами: чистота навкруги, тільки-но проїхала сміттєвозка, а на кутку біля «малосімейки» чи будь-якої іншої п’ятиповерхівки вже з’явилося кілька пакетів, собаки й ворони пасуться. А біля багатостраждальної «Берізки»! А біля кладовища на Ніколаєнка! А екологічно чисте місце дозвілля мого дитинства – Кулінічеве болото! Ні, тільки «людина з рушницею» і не інакше. Не допоможуть тут будь-які тисячі.

І насамкінець – про святкове. Ми готуємось до відзначення нашого ювілею – пам’ятаєте? Нагадаю, що у 2013 році буде 145 річниця заснування Бахмача як селища при станції, яке згодом (1938р.) стало містом. Ще раніше було вирішено видати до цієї дати, а потім – періодично, місцевий часопис «Бахмацький альманах». А на цій сесії було призначено головним редактором видання депутата Михайла Виноградова, нашого ентузіаста-краєзнавця, який, власне, й відшукав у архівах цю дату. Про все це «Порадник» неодноразово писав і запровадив рубрику «Рідне місто», до участі в якій запрошуємо всіх охочих.