Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Сліди батьківських чобіт
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 22 листопада 2013, 08:27
20 листопада – Всесвітній день дитини
Люди доброї волі хочуть, щоб діти всіх народів були захищені від незгод, голоду, мали все необхідне для життя. На жаль, не у всіх дітей було і є хороше дитинство. Про один випадок з життя дитини я хочу розповісти.
Коли я навчалась у п`ятому класі, то подружилась з дівчинкою, Оленкою Гашенковою.
Ми з нею разом готували уроки, ходили до бібліотеки.
Якось вона запросила мене на свій день народження. Ніколи до цього я не була у неї вдома.
Маленький будинок Гашенкових був зовні схожий на будинок „пана Гарбузика” із казки „Пригоди Цибуліно”.
Коли я зайшла, то мене привітно зустріла Оленчина мама: „Здрастуй! Проходь до кімнати”.
Кімната невеличка, з одним світлим вікном, вразила мене малюнками, розвішеними на стінах. Вони всі були виконані у чорно-білих кольорах, на цупкому папері.
- Ой, які гарні малюнки! – Вигукнула я. – А хто їхній автор?
Оленка відповіла:
- Мамин батько, мій дідусь.
- Він, напевне, був професійним художником?
- Ні, самоуком.
- Як би я хотіла з ним познайомитись, - вела розмову я далі.
- Мій дідусь загинув на фронті, - тихо мовила подружка.
Я зніяковіла:
- Пробач, будь ласка.
У кімнату зайшла мама Оленки.
- Мої любі діти, я чула вашу розмову. Ліанко, батько мій був здібною творчою людиною. Коли він ішов на фронт, то сказав: „Донечко, бережи маму, себе і малюнки”. Я пообіцяла, що все виконаю. Коли батько ішов з двору, а тоді якраз пройшов дощ, то на глинистому грунті залишилися відбитки його чобіт. Накрила я два сліди коритом, - з очей жінки потекли сльози, - так от, через рік отримали ми похоронку про загибель батька. Мама померла наприкінці війни. Усе, що мені вдалося зберегти, то це малюнки і сліди від батьківських чобіт. Хочеш, покажу їх тобі?
Я ствердно кивнула головою.
Неподалік – долина, лежало догори дном корито. Воно було обсажене чорнобривцями. Оленка з мамою підняли корито і я побачила висохлі сліди від чобіт, які залишились від людини, що теж захистила нас від фашизму.
Ліана Лещенко,
с.Курінь
Детальніше...