Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Порушник дорожнього руху

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Час летить швидко. Минув Великдень, наступила поминальна неділя, люди поминають родичів, близьких і далеких знайомих, відпочивають... Зайшов і я до давнього знайомого і сусіда дізнатись про останні новини та обговорити їх. А цікавили нас не тільки такі спільні захоплення, як історія чи бджільництво, а ще й полювання. То ж і не дивно, що через якусь мить переді мною на столі опинилось свіже число всеукраїнської газети „Полювання та риболовля” і не встиг я розгорнути її, як в телефоні товариша пролунав дзвінок, із змістом розмови по якому Геннадій Федорович тут же мене і ознайомив. Г.Струць багато років очолював Дмитрівський осередок Українського товариства мисливців та рибалок і відомий як щирий захисник навколишнього середовища. Був він, хоч і молодший роками, моїм добрим порадником, бо ж мав значно більший досвід мисливця.


І виявилося, що телефонував інший наш сусід, приватний підприємець Сокол Микола Олександрович. Він саме їхав власним авто із Гайворона до Дмитрівки і поблизу переїзду через залізницю із здивуванням побачив бобра, який повільно рухався вздовж заасфальтованої дороги до того переїзду, ризикуючи попасти під колеса автомобіля чи довгого і стрімкого потяга. Турбуючись про долю тварини, він і зателефонував професіоналові, якого знав не тільки як мисливця, а ще й як щирого захисника дикої природи і всього нашого довкілля і запитав, як він має діяти.
Тварина ця цікава ще й тим, що занесена до Червоної книги. Це найбільший гризун і найстаранніший інженер і будівельник в Європі, здатний істотно змінити середовище, в якому проживає, споруджуючи греблі на річках і озерах. Тварина ця травоїдна і харчується влітку листям та травою, а взимку деревиною різних рослин. Поява бобрів на багатьох водоймах пояснюється відсутністю їх забруднення та, очевидно, ще й тим, що його хутро різко знецінилося і, отже, не становить інтересу для браконьєрів.


Бобри споконвіку облюбували для проживання поліські і лісостепові землі, про що свідчать численні топоніми на зразок одноіменних річок Бобрик у Чернігівській і Полтавській областях, назви ряду сіл і навіть міст, як Бобровиця, Бобруйськ тощо... Ця шанована в народі тварина дала своє ім’я багатьом пересічним і відомим людям. Згадаймо хоча б відомого з історії князя Боброка-Волинського, Бобришева-Пушкіна – декабриста, члена Тульчинської управи Південного товариства, українського зоолога Бобрецького Миколу Васильовича, що ще в XIX столітті створив перший підручник із зоології для університетів та багатьох інших більш або менш відомих людей. Читачам же бахмацьких районних газет, практично всієї обласної преси добре відоме ім’я їхнього постійного автора і фотокореспондента, мого доброго знайомого Бориса Тимофійовича Бобришева. Та й можна згадати, що другий Президент України Л.Д.Кучма закінчував середню школу в селі Костобоброві, бо в його рідному Чайкіному було тільки сім класів. Дала вона назву і грубій тканині для пошиття верхнього одягу- бобрику.


Г.Струць попросив затримати заблукалу тварину, що було зовсім неважко, потрібно було тільки стати перед нею, і вона тут же зупинялась, очікуючи на подальші дії. І тут же Геннадій Федорович зазбирався в дорогу, запропонувавши і мені поїхати з ним. Я, хоч і хворий та маломобільний, не відмовився і з задоволенням склав йому компанію, умостившись в кабіні його авто поряд з товаришем, тим більше, що за всю свою багатолітню кар’єру мисливця тільки одного разу бачив на полюванні живого бобра, який при моєму наближенні тут же зіслизнув з берега у воду. Було це на тій водоймі, куди саме прямував наш майбутній новий знайомий.


Можливо, що бобер був стомлений чи виснажений довгою і такою незвичною для нього подорожжю по суходолу, бо ж до найближчої водойми, де могли проживати він і його родичі, було кілька кілометрів. Зараз весна, звірі паруються, і цілком можливо, що більш сильний чи привабливий для самиці суперник вигнав тварину із того місця, де вона до цього проживала. І та брела в напрямку найближчої водойми, в надії знайти там більш привітне пристанище. До цього варто додати, що бобри проживають на чітко визначеній облюбованій ними території, позначаючи межі своєї ”держави” виділеннями пахучої речовини, відомої в народі під назвою „бобрової струї”. Порушників кордону туди не допускають.


Ми блискавично примчались на місце пригоди, прихопивши із собою мішок. Там побачили Миколу Олександровича, який, неначе скеля, стояв перед твариною, що припала до землі і пильно спостерігала за перепоною, яка загороджувала їй шлях до втечі. Спроби спрямувати бобра в мішок виявилися марними, той відстрибував на якусь відстань вбік і знов припадав до землі, явно втомлений і виснажений. „Дорожній патруль”, пам’ятаючи про стальні зуби тварини, не наважувався на більш рішучі силові дії. Ці марні спроби тривали добрих півгодини, і тільки тоді зринула в голові „геніальна ідея”, що непогано було б накинути на тварину брезент чи хоча б якусь попінку і, таким чином, позбавивши її зору і руху, нарешті приборкати і затримати. І нам повезло!


На щастя, в авто М.Сокола знайшлася старенька ковдра, якою ми обережно накрили тварину, шістьма ногами міцно притиснули її краї до землі, потім знову ж таки обережно, наче килим, згорнули її разом з бобром і помістили у згаданий уже мішок. Усе інше було вже справою техніки. Уже вдвох, тільки з Геннадієм Федоровичем, помчали до Щучої Греблі і там, біля містка через річечку Хвощову, обережно випустили нашого бранця на краю височенької греблі. Він тут же обережно, головою і ногами вперед, опустився з греблі у воду, зробив на ній коло пошани в нашу честь, тобто обігнув по периметру всю водойму, і десь зник серед куп плаваючого торфу з кущиками осоки на ньому та якогось гілля, принесеного сюди недавнім буревієм.


Ось саме в цей момент біля нас зупинилося ще два авто. Це поверталися з кладовища наші знайомі, що поминали там своїх близьких. Природно, що їх зацікавило, чим ми зайняті в такий день біля річки, коли годиться поминати покійних, та ще й не звертаємо ніякої уваги на тих, хто проїжджає поблизу. Підійшли і разом з нами пильно стали вдивлятись в поверхню води, а через якусь мить були винагороджені за свою увагу, побачивши голову бобра, що продовжував, пливучи по перимметру водойми, обслідувати її.

Серед них виявився і Віктор Шашенок, уродженець Щучої Греблі, а нині мешканець Скадовська, міста на узбережжі Азовського моря. Дмитрівка і його складова частина - Щуча Гребля назавжди залишились для нього найріднішим місцем на землі. Тут він виріс, закінчив школу, змужнів. Тому і буває частим гостем, маючи численних друзів та родичів, підтримує в належному стані батьківську хату, так що проблем із житлом ніколи не виникає. Кличуть його сюди і навколишні мисливські угіддя та водоймища.


Саме вище по течії цієї невеличкої річечки, що впадає в Великий Ромен, знаходяться заповнені водою кар’єри, що залишились від колись існуючого тут торфопідприємства. Кар’єри ті вже давно облюбували ці, ще недавно незвичні для наших країв тварини, в чому мисливці неодноразово переконувались, дивлячись на майстерно перегрижені майже біля землі і повалені дерева та потужні загати, збудовані бобрами на річках та струмках нашого і сусідніх районів.


Полюбляють ті широкі і довгі водойми і рибалки та мисливці, інколи долаючи багато кілометрів навіть з Бахмача чи інших більш віддалених поселень, щоб порибалити чи пополювати там або й просто відпочити на лоні природи. Свідченням тому є сліди від багать, біля яких грілись, а швидше всього варили запашну юшку із свіжого улову та заварювали в казанках запашний чай.


Минулого літа Віктор Миколайович, добре знаючи всі околиці, річки, ставки і заповнені водою кар’єри, якось затишно влаштувавшись з вудкою у руках у човні серед негустих зарослів очерету, пильно вдивлявся в тремтячий поплавок. В якусь мить пролунав різкий звук, схожий на постріл, який і вивів рибалку з того споглядання. Досвідчений рибалка і мисливець обережно повернув голову праворуч і побачив на поверхні води голову бобра, який плив собі у своїх справах, час від часу ляскаючи своїм широким і довгим хвостом по воді. Ото і було джерело звуків, які рибалка спочатку сприйняв за постріли... За якусь мить бобер помітив рибалку, та той сидів непорушно, і тварина, косуючи на нього, попливла собі далі.


Розповів він і про явище, яке спостерігав, але якому ні він, ні всі знайомі мисливці і рибалки дати пояснення не змогли. Якось, в подібній же ситуації і на тому ж саме кар’єрі його увагу привернуло несподіване збурення води біля протилежного від нього берега. Це збурення поступово перетворилось на щось подібне до водяного вихору чи торнадо, досягши висоти майже одного метра. Повільно рухаючись по поверхні водойми, „торнадо” стихло біля протилежного берега. Вода при цьому залишилася прозорою, мулу вихор не підняв. „Автора” того видовища рибалка так і не помітив. На його думку, то був бобер або видра. Про такі витівки бобра і я почув вперше... Як то кажуть – вік живи, вік учись.


Отже, порушник дорожнього руху був затриманий і повернутий на постійне проживання за місцем прописки у своєму природньому середовищі. А нову хатину він збудує вже без нашої допомоги, майстрів йому не наймати.


Борис КИРИЧОК,
краєзнавець,
смт.Дмитрівка

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове