Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Вони воювали за це...

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Минулої неділі залізничні профспілки відзначали своє свято. Не забув про цю дату і колишній деповець Олексій Прокопович Костовський, хоча за давньою звичкою перша неділя серпня для нього - День залізничника.


Познайомився з ветераном, завдячуючи знову ж таки профспілкам. Напередодні 9 травня Олексія Прокоповича провідали сьогоднішні деповці, автор же зафіксував для історії підприємства хвилюючі миті зустрічі з колишнім бійцем. Здивувала надійна пам’ять нашого літнього земляка, але тоді поспілкуватися бракувало часу – привітати належало багатьох. Проте за ветерана не забув і завітав до нього святкового дня...


Фронтова доля парубка з села Бахмач була схожа з долями тих його ровесників, хто призовного віку дочекався у ворожій окупації. У сорок третьому, коли рідний край звільнили радянські частини, нашому герою виповнилося 18. Дев’ятого вересня прийшло визволення, а вже 20 числа кілька десятків односельців залишали родини, друзів, звичне життя, щоб вирушити у невідомість – на фронт. Не всім пощастило повернутися, був кілька раз на крок від смерті і Олексій Костовський. Перше випробування долі сталося на Дніпрі. Поповнений новобранцями 524 полк 112 стрілецької дивізії форсував повноводу перешкоду вночі. Це у народній творчості Дніпро лагідний і гостинний, а тоді, у листопаді 1943-го, був непривітним, холодним і небезпечним. І Олексія зустрів він не вельми радо – з протилежного високого берега били гармати, строчили кулемети, вибухали на плесах міни. Там і зачепив нашого земляка ворожий осколок. Та рятівний берег був поруч, не розгубився, дістався мілководдя, тут і надали першу допомогу. Німців вдалося відтіснити, то вже вранці подався поранений у зворотний шлях - на лівий берег. Спочатку лікували у прифронтовому госпіталі, а як підлатали, переправили у глибокий тил.


У свою дивізію повернутися вже не судилося. Коли більш-менш оклигав, відрядили у запасний полк, де став вивчати артилерійську справу. Бойовий розрахунок 76-міліметрової гармати складався з п’яти бійців: двоє - українців, стільки ж – росіян, командував старший сержант Мігробян, він - вірмен. Гармата ця – не „сорокоп’ятка”, снаряд їх гармати зрізав башту ворожого танка, а вже як шрапнеллю сіконуть по піхоті, то фрици заривалися у землю, як щурі. Це як хто вціліє.


Бог милував, і гармата збереглася, і команда не зазнала втрат. Хоча бували такі заворушки – і прямою наводкою били по гарматникам, і ледь не у рукопашну доводилося відбивати атакуючих фашистів. Успіх залежав від злагодженості підрозділу, повезло ще й із командиром. Рішучим був і вдумливим, старався виконувати завдання не будь-якою ціною – людей беріг. Тому і запам’ятав Олексій Прокопович ім’я свого командира на все життя.


Найзапекліші бої точилися на озері Балатон, це вже угорська територія. Тут німці і мадяри намагалися уникнути чергового „котла”, боялися оточення більше смерті. Та радянські генерали вже навчилися розставляти пастки, хто не здавався, залишилися там назавжди. Дорога стала відкритою на Будапешт і Відень. Завершив війну в Австрії, додому повернувся лише наприкінці 1948.


Рук робочих не вистачало, то подався у колгосп. А там: працювали - веселились, отримали – просльозились”. Що заробиш за оті сумнозвісні трудодні. Підказали, що можна влаштуватися на роботу у міське споживче товариство, але у торгівлі не затримався. Коли земляки запропонували приєднатися до їх кампанії працювати у депо, погодився відразу.


Було місце слюсаря, то він і не перебирав.


- Шлях на роботу не короткий, то вирушав з дому о шостій. Жив у Бахмачі-Першому неподалік церкви. Це сьогодні тут лежить асфальтівка, а тоді версти долав по баюрах і коліях. Бувало, до депо ще йти та йти, а „фабричний” гудок квапить, нагадує – вже опів на восьму. Потім ще раз підгонить, як залишається чверть години. До восьмої потрібно прийти на робоче місце, запізнишся на хвилину – і чверть премії знімуть аж на три місяці. То ще ладно, а раніше могли і на нари відправити.


Кільканадцять років ремонтував вагони, згодом перейшов на пункт технічного огляду (ПТО). Робота тут відповідальніша і складніша, але цінувалася, що була позмінною. Залізничники знають це, як Отче наш – день-ніч – сорок вісім.


Раніше було як, встав до світанку, повернувся потемки. Донечку не бачив тижнями. Тепер був час і з малою поспілкуватися, і домашніми справами зайнятися.


Колись у пасажирському вагонному депо фронтовиків було, як кажуть, хоч греблю гати. Тепер залишилося двоє, один з них – мій співрозмовник. Говоримо про колишню роботу, потім повертаємося до подій війни.


- Жалько, стільки людей полягло, - бідкається ветеран. – Сотні не повернулися з фронтів. Багатенько моїх друзів не прийшли до рідних осель, тепер їх імена залишилися на сільському пам’ятнику.


- Нагород періоду війни маю тільки дві – медалі „За взятие Вены” і „За победу над Германией”. А потім вручали відзнаки з нагоди кожного ювілею. Їх не ціную, хоча правду кажучи, одягав, як був міцнішим і ходив до школи на запрошення учнів. Помітив, наявність нагород дисциплінує молодь, вони уважніше слухали спогади про війну.


Ми, фронтовики, вірили, що то остання війна, що настане мир на віки. І ось, на тобі, воюємо на рідній землі...


- Ні, донька своєї долі із депо не пов’язала. Один із онуків працює на залізниці, він – колійник, прокладає сталеві магістралі. Хочеться, щоб по його рейках рухалися лише мирні вантажі. Ми воювали за це...


Борис Бобришев


Фото на пам’ять – на знімку О.П.Костенко з дочкою Валентиною зустріли делегацію деповців.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове