Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Він того заслужив

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Був задум приїхати до рідного міста в першу неділю серпня. Та очікувана столична спека змусила змінити плани. Приїхала у Бахмач раніше, а вже наступного дня із сумом дізналася про смерть колишнього директора нашої школи, мого вчителя математики Сергія Анатолійовича Гришка. Зателефонувала на роботу керівникові відділом. Понеділок - у інформаційно-аналітичному центрі не стільки „важкий день”, як напружений, особливо наприкінці місяця. Проте наважилася попроситися у завідуючого відділом залишитися на день, пояснила ситуацію. Він лише запитав.


- Що твій вчитель викладав?


- Математику, - відповіла начальникові.


- Обов’язково проведи свого наставника у останню путь. Навіть наказую за рахунок фірми придбати вінок. Те, що тебе цінуємо на роботі, очевидно, значна заслуга і твого педагога.


Наш шеф – досить строгий і вимогливий, а тут така розмова. У мене зволожніли очі.


Перебрала у пам’яті багато шкільних подій. Згадалося, як він заходив до класу по другому дзвінку. Як ішов до вікна до столу, на який неквапно клав журнал, попередньо залишивши біля дошки величезний транспортир, циркуль чи трикутник. Він говорив, що у житті більшості з нас не знадобляться ні теорема Піфагора, ні біном Ньютона, але математика – наука, яка розвиває мислення, вміння аналізувати, робити правильні висновки. Якраз те, що потрібно у моїй роботі...


Наступного дня до будинку, де жив директор, зійшлося ледь не все місто. Більше ніж десять літ розлуки з рідним краєм давалися взнаки, мало кого впізнавала. Здогадувалася, що було багато педагогів зі шкіл, керівників якихось установ. Та найбільше, здається, прийшло випускників різних років, кого Сергій Анатолійович навчав.


Підходила від гурточка до гурточка, прислухалася до розмов. „Стриманий, неконфліктний, відповідальний, поміркований, людяний...”, - чула то там, то там. Це про нього, про мого вчителя.


Згадалася наша несподівана зустріч цьогорічної весни у пору цвітіння садів. Ми щиро зраділи, привіталися. Сергій Анатолійович поцікавився моїми справами, розпитував про моїх однокласників. Згадав майже всіх. Вже пізніше, відтворюючи в уяві нашу розмову, збагнула, він запитував про моїх ровесників у порядку розташування їх парт. Дивно, що він нас пам’ятав. Мабуть, весь час жив школою, розлука з якою ще дужче підкошувала здоров’я.


На плечі вчителя вишні щедро осипали білосніжні пелюстки свого квіту. Не знала, не відала, що то остання його весна...


Не забути його уроки, та не лише математичним премудростям навчав наш наставник. Він вчив юнь отим „стриманості, відповідальності, поміркованості...”, які сповідував у своєму житті сам.


Якось, коли машинально помилилася у термінах, він жартома кинув на мою адресу: „Ой, Бісектриса ти наша...” Нехай це буде моїм псевдонімом і нехай присутні на останніх проводах колишні учні Сергія Анатолійовича Гришка, хто його любив, шанував і цінував, дозволять сказати від їх імені щирі слова доброму нашому ВЧИТЕЛЕВІ.


Даруй, Господи Царство небесне небіжчикові, наш директор того заслужив.


Світлана Бісектриса

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове