Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Будьмо мудрішими

Рейтинг користувача:  / 1
ГіршийКращий 

Коли приходжу до річки, часто згадую дитинство. Тоді біля Сейму відпочиваючих було значно більше, бо численніший був і сам Батурин, і щоліта у наш благословенний край приїжджали сотні відпочиваючих. Здебільшого серед курортників стрічалися москвичі та ленінградці. І треба сказати, не дивлячись на таку кількість люду, територія, прилегла до берегів, залишалася набагато чистішою, ніж це буває зараз. Пригадую уроки Олександра Костянтиновича Кодакова, він навчав все сміття, весь непотріб, який залишався від нашого перебування на природі, нести до селища. Привчив і багаття розкладати на місці попередніх згарищ, щоб зайвий раз не травмувати зелений килим річкової пойми. З ним так цікаво проводили час, у кожній мандрівці дізнавалися про щось нове.


Мабуть, з тієї пори люблю рибалити. Найчастіше відправляюсь на плесо поблизу моста. Це улюблене місце відпочинку з давніх-давніх часів. Саме тут закидали вудки з Олександром Костянтиновичем.


Написати в газету змусив прикрий інцидент. Того дня зіткнулись з нахабним поводженням наїжджих любителів, вірніше, губителів, природи. Вони побули там годину чи півтори, а встигли понакидати порожніх пляшок, упаковок з-під якихось концентратів, недопалків, шмаття паперу і, Бог знає, що ще. Зробили зауваження молодикам. Вони виявили невдоволення, хоча, відверто кажучи, я сподівався побачити у їх очах ознаки відчуття винуватості, якогось каяття. Де там, ще й почали погрожувати. І лише присутність племінника, який заявив, що запише автомобільні номери і зателефонує до членів клубу рибалок, мовляв, ті складуть акт. Та заява змусила порушників прибрати за собою. Мій небож не жартував, він і сам – член цього товариства, яке вже має досвід покарання браконьєрів.


Інцидент наче б то вичерпався, та на душі довго залишався гіркий осад. У нас багато розмов про європейський спосіб життя. У нас багато бажань і багато претензій на нашу європейськість. А чи захоче Європа мати таких нахаб на своїй доглянутій, випестуваній природі.


Дивна річ, мій дід Петро ще років 50 тому, коли ще і слова „екологія” не знали, не дозволяв викидати череп`я розбитого глека будь-де. Мовляв, засмічувати природу – то великий гріх.


- Ти ж сам, або твій товариш пораните ногу, а чи корівчина наступить і завдасть собі шкоду, - повчав старий. Мудрішим було попереднє покоління, може від того, що вивчали Божі заповіді.


Володимир Сергієнко

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове