Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Через роки, через вiки. Два наших захисники.1941. Іван Ковтун

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

У селі Бахмач мешкає ветеран війни та праці, народний маляр Іван Опанасович Ковтун. Про його життя-буття вже розповідалось, та з нагоди його 94-річчя хочеться розказати про фронтовика, про його творчі здобутки, про його радощі, про його переживання.


Як він говорить сам, у житті йому більше щастило – вижив у голодовку, пережив пекло німецького концтабору, а потім – і радянського. Оминула ворожа куля, як опинився у штрафному батальйоні. А ще в повоєнний час довелося працювати у бандерівському краї, де східняків не дуже любили. Та найбільшим щастям вважає те, що більше піввіку залишався в медицині, оберігаючи земляків від недуг. Художник написав сотні картин, неперевершена його творчість зберігається навіть за кордоном.


Родом він із багатодітної сім’ї, де було четверо доньок і троє синів. Після 7 класів закінчив фельдшерську школу, але тут же розпочалася війна. Медики на фронті, як відомо, на вагу золота. То зразу ж направили до Могилів-Подільського у 12-ий укріпрайон. Там уперше потрапив під ворожі кулі. Поранених було багато. Військовий фельдшер надавав їм медичну допомогу. Аж доки наприкінці липня ворожий метал не пошматував і самого героя нашої розповіді. Так знесилений опинився у концтаборі під Звенигородкою. А коли полонених переправили у рідну його Білу Церкву, він почав кидати за колючий дріт записочки, в яких просив батьків визволити його з фашистської пастки. План його вдався частково, одна із звісток знайшла адресатів. Хоча його не звільнили, послаблення було. Записався на роботу на цукровий завод, що було досить близько до домівки. Староста інколи відпускав на побачення з рідними. На заводі Іван Опанасович працював знову ж таки фельдшером. Так тривало аж до новорічної ночі 1944, коли прийшло визволення радянськими військами. Як подарунок долі, сприйняв він ту вікопомну подію, але скоро зрозумів, що з висновками поспішив. Таких, як він, відправляли у Рязань, а згодом ще далі – у табір НКВС у Пермь. Усіх, хто був на окупованій території, вважали зрадниками. Перевірки тривали аж до травня. Вимотували безкінечні виклики на допит, з’ясовування обставин потрапляння у полон, чим займався в таборі. Урешті-решт відрядили у штрафбат санітаром. То був третій білоруський фронт. Під Вільнюсом кинули налагоджувати переправу. Штрафників, серед яких було багато кадрових офіцерів, заслужених людей, змушували у бою кров’ю змивати ганьбу полону. І знову, як тоді у 41-му, 28 липня був тяжко поранений. Провалявся в госпіталях аж до листопада. Тепер уже його рятували колеги-медики: латали, штопали, лікували, ставили на ноги. Знову повернувся на передову, медиків не вистачало, то був і асистентом хірурга, і анестезіологом. Навантаження було величезне. Пам’ятає день, коли через польовий госпіталь пройшло 80 важкопоранених.


Війну завершив на Балтиці. Як дізнався про капітуляцію Німеччини, вирішив зробити собі подарунок. Міркував, міркував і придумав кинути палити. Від тоді жодного разу не димів цигаркою. Демобілізувався в 1946. направили на роботу на Тернопільщину. У залишеній польській хаті облаштували медпункт. Там він і надавав допомогу місцевим жителям. Скоро запрацювала там і школа, у якій викладала математику молода вчителька з Бахмача. Познайомились, полюбились і побрались. З Катериною Петрівною прожили 59 літ. У 1949 році перебрались у село Бахмач. Майже весь вік трудився фельдшером у залізничній поліклініці.


У 1953 на виставці самодіяльних художників побачили картини Ковтуна і запропонували викладати малювання у школі. Вчителювання спонукало Івана Опанасовича зайнятися самоосвітою. Він вивчав літературу з образотворчого мистецтва. Прагнув знайти цікаву тему, нові образи, власний почерк. Багато чого йому вдалося. Написані ним пейзажі рідного села. Чи то олія, чи акварель, чи гуаш не залишають глядача байдужим. Не дивлячись на вік, він виставляє свої картини на Спасівському ярмарку і на козацькому святі в Батурині. Як правило, більшість із них поціновувачі народного малярства розкуповують. Полотна нашого земляка розходяться по всій Україні, навіть за її межі.


Скоро Бахмацька сільська ветеранська організація відзначатиме 30-ти річчя свого створення. Іван Опанасович - один з найактивніших членів організації, очолює волонтерську групу, та все ж найбільше ми цінуємо, що допомагав зберігати здоров’я і знаємо багато прикладів, коли рятував від неминучої смерті.


Побажаємо Івану Опанасовичу многая літа при здоров’ї і доброму настрої, щоб він і далі не полишав улюбленої справи – малярства - радував земляків новими полотнами.


Володимир Соловецький,
голова сільської ветеранської організації,
с.Бахмач

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове