Він нас зібрав

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 05 березня 2021, 11:02

У минулі вихідні на хуторі Шевченка було людно, як ніколи. Тут вшановували 190-ліття народження нашого земляка Миколи Миколайовича Ге – художника зі світовим ім’ям. Зібрались поціновувачі його мистецтва, віддали шану митцю і людині.

Не приховую, переживав, бо багатьох запрошував на наш хутір особисто. Доймав сумнів, чи зберуться?

Накидав нотатки промови, залишилося дочекатися гостей, вони не підвели. Як і спонсори заходу - депутат обласної ради Валерій Колоша та голова Бахмацької ОТГ Павло Шимко. Павло Миколайович навіть зумів прибути на святкування, мовив слово. Крім нього виступали й інші. Від імені народного депутата Анатолія Гунька виступила його представниця Альона Гусол. Про творчий шлях художника розповіла Валентина Пушенко та її колега з Ічнянського музею Людмила Ємець, додали штрихів до творчої біографії Миколи Ге.

Авторові передбачалося виступити останнім. І чим далі, тим менше шансів залишалося розповісти гурту про мого кумира щось нове, цікаве, неповториме, бо все це озвучувалося попередніми виступаючими, а повторюватися – останнє діло. Занервував: „Миколо Миколайович, пан мій дорогий, щоб ти вдіяв?...” - більше із сарказмом до себе ніж з вірою, що вийде щось путнє, звернувся в небо. Диво! Навіть здригнувся. „Подякуй гостям. Не повторюй їх слова, але і не мовчи. Нагадай, Микола Миколайович тримав у руках не лише пензель. Не тремти, говори...” - почулося у вухах у потрібну мить.

Почав розповідати про Миколу Ге з переказів довгожителів, зі спогадів їх дітей і онуків. „Наш пан”, це не моя фантазія. Поміж нас, хуторян, ще й тепер може пролунати ця промовиста фраза, сказана з гордістю і шаною. Ще одне диво, промовляв як по писаному. Згадав, як художник порався біля власної пасіки, як на медового Спаса розносив до осель хуторян миски з медом. Як допомагав селянам класти печі, як самотужки ставав за плуга. І це професор з 32-ох літ, якого приязно сприймали студенти художньої академії у Києві, а потім радісно стрічала ватага хутірських дітей після повернення пана, за яким скучали.

Ледь не упустив, дякую прибулим за увагу до нашого митця. Завітали, крім згаданих, кияни і крутяни, сусіди з Борзни, керівництво з Фастівців, великозагорівці. Спасибі, спасибі, спасибі! Запрошую на гостини влітку, ось коли наговоримося.

М.М. Ге залишив багату спадщину, яка прикрашає кращі галереї світу, але для мене не меш цінні зерна духовності і людяності, які сіяв цей дивний чоловік з талантом від Бога. Чи не тому ще й досі у нас на хуторах люди охоче допомагають одне одному. Помічаю, що мої земляки поміркованіші і стриманіші у доведенні точки зору, ніж, наприклад, містяни. Ми скучаємо один без одного. І пісня:”Ах как хочеться вернуться, ах как хочеться ворваться... ”- це про нас. І правильно не „городок”, а саме „хуторок”. Добріших, ніж тут, не шукайте, не стрінете, бо серед нас жив і створював шедеври посланець від Небес.

Інколи хочу уявити професора з хутора у нашому сьогоденні, найчастіше постає його автопортрет, де він схожий на апостола з привітними карими очима, які, здається, дивляться прямо в душу. А останнім часом перед очима постає картина селянина з посохом. Здогадуюся, це знову він, наш пан, вдивляється печально і стурбовано, мабуть ще тоді, через прошарок часу все ж угледів біду, яка «грядеть» уже у липні, коли почнуть дерибанити землю. Дивною людиною – провидцем, віщуном, пророком був Микола Ге.

Юрій Вовкогон
Фото Володимира Корсакова, м.Київ.

• < Попередня
• Наступна >