Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Зустріч з прекрасним далеким

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Серпень лагідно нас цілував у щоки. Прохолодою ледь-ледь подував вітерець. Було свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Саме цього дня, 19 серпня, вирішили зустрітися випускники 1964 року школи №48, а нині – четвертої, щоб відсвяткувати своє 45-річчя.

Збираючись на зустріч, хвилювалась. Думала, ну що тепер я можу сказати своїм товаришам по класу?! Про свої болячки, чи про свої турботи?! Чи цікавою буде наша зустріч? Та всі хвилювання і сумніви мої розвіялися враз, коли об одинадцятій годині на подвір’ї школи з’явилися мої “однокашники”. Не дивлячись на свій вік, це були ті ж самі веселі, усміхнені, щирі та енергійні Анатолії – Данько та Моргун, чотири Валентини – Данько, Кондратенко, Страшна та Свириденко, дві Галини – Коляда і Устименко, Микола Костенко, Людмила Горобець, Любов Лященко, Олександра Олексієнко, Віктор Шевцов. З тим самим вогником в очах, який не згас з роками. Всі впізнавали один одного майже з першого разу. Хлопці обсипали, як завжди, дівчат компліментами, та й дівчата також не залишалися в боргу.

А коли з’явився наш класний керівник Андрій Вікторович Шепель зі своєю дружиною Нелею Григорівною, яка, до речі, також закінчила 48 школу, потім працювала в ній старшою піонервожатою, пізніше викладала математику і фізику, потім була завучем школи, а на заслужений відпочинок пішла з посади директора школи – вибухнули оплески і “Ура!”.

Школа гостинно відкрила нам двері і ми зайшли до свого класу. І ось Андрій Вікторович почав свій урок. Ні, не математики! Випускники запропонували свою тему: “Зустріч з прекрасним далеким”. І всі полинули в спогади про прекрасне далеке – шкільні роки.

Хвилиною мовчання вшанували тих, кого уже немає в живих. Теплими, добрими словами згадували всіх своїх вчителів: Бондаренка Г.Ф., Шимко П.М., Костенко Н.І, Кулакову Н.Ф., Яковенко Н.Ф. Новікову В.Д., Ющенка М.І. й інших. Найтепліше згадували свою першу вчительку Дерев’янко Тетяну Микитівну. Вона була для нас неначе ненька, знаходила ключі, як цінний скарб, до кожного серденька. Усі наші вчителі були не лише прекрасними фахівцями зі свого предмету, а й беззаперечним авторитетом вихователя для нас, вони всі були особистостями. Скільки цікавого ми пізнали з нашим „татом” класним! І яким же він був класним, а ще й гарним – молодий, ставний, блакитноокий, усі дівчата таємно були в нього закохані! Андрій Вікторович вчив нас любити рідний край в походах історичними  його куточками: ми побували в Батурині (врахуйте, в які це роки було), на Шевченковому хуторі, ми об’їздили з концертами всі сусідні села.

 Думаєте, згадували тільки приємне? Та все: і як бешкетували, і як в кутку стояли, і як з класу виганяли... „А пам’ятаєш, як Толік тебе за косичку смикав, а ти його відлупцювала? Так-так, немає вже його на цьому світі...” І вже не одного. І навіть того, хто був ініціатором нашої зустрічі – розкрутив усе, а сам... Вічна йому пам’ять, нашому Михайлу Гурину, і подяка від усього нашого 11-А.

Спогадам не було, здавалось, кінця. І кожен дякував учителям, які не шкодували для нас ні сил, ні часу, ні щедрості душі. І всі полинули у те прекрасне далеке, яке, на жаль, не повернути нам назад.

На уроці всі отримали по 12 балів! А інакше не могло і бути. Звичайно ж, не всі наші мрії збулися, як і в кожного, напевне, в житті. Та як би не склалася доля, всі стали майстрами своєї справи, а головне – шанованими, достойними людьми. Чим і пишаємося!

А зустріч наша так швидко промайнула, і знов – у кожного своє життя, свої турботи, та залишила безцінний скарб – спілкування і добрі спогади. Дорогі випускники, зустрічайтеся частіше. Прикрашайте своє життя приємними миттєвостями, хоча б на мить повертайтеся в прекрасне далеке.
 
Випускникам 1964 року школи №48 (4) присвячую

Журавлиним ключем
відлетіли роки,
Білим інеєм голови вкрили,
В рідній школі зібралися ми -
Знову юність свою тут зустріли.
  Нестримно, швидко лине час,
Згадали свій останній дзвоник...
В нове життя покликав нас
Прекрасного юнацтва поклик.
І розлетілись, хто куди,
Мов пташенята легкокрилі,
Тернистими були шляхи,
Та не зламали свої крила.
Всі досягли в житті мети,
У кожного збулися мрії,
І цим пишаємося ми,
 Бо всі по-своєму щасливі.
Хвилююча і неповторна мить,
Непрохана сльоза з очей біжить,
І голоси злегка в усіх дрижать,
Як розлетілись ми -
минуло повних 45.
Роки минули... Сплинув час.
І старість вже на виднокрузі.
Та лину подумки до вас,
Мої шкільні  хороші друзі.
А ще я уклоняюсь всім –
Батькам і вчителям своїм,
І дякую їм щиро
За те, що душу віддавали нам,
І розуму нас вчили.
За їхню ласку та любов
Я щиро дякую їм знов і знов.
Нехай мине багато літ,
Я не забуду рідну школу,
Не заросте до неї слід,
Вертатимусь до рідного порогу.

 
За дорученням випускників,
випускниця Валентина Данько (Ткач)

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове