Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Головна
Юридична консультація
- Деталі
- Категорія: Юридична консультація
- Опубліковано: П'ятниця, 19 липня 2013, 10:56
Чи повинен батько сплачувати аліменти на дитину віком 22 років, яка працює та навчається заочно? Рішення суду про стягнення аліментів було винесено тоді, коли дитина не працювала та вчилася на денному відділенні ВУЗу.
Вказані правовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу України (далі СК), Постановою Пленуму Верховного Суду України ?Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів? від 16.05.2006 року № 3 (далі ППВСУ).
У відповідності до ст.198 СК передбачено, що батьки зобов’язані утримувати своїх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть надати таку матеріальну допомогу. Ст.199 СК покладає обов’язок на батьків утримувати повнолітніх дочку, сина до досягнення 23 років, якщо вони продовжують навчання і зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, за умови, що батьки можуть надавати матеріальну допомогу.
Петро Антоненко: У дзвони переляку б`є холопська преса
- Деталі
- Категорія: Актуальна тема
- Опубліковано: П'ятниця, 19 липня 2013, 10:55
Петро Якович Антоненко — український журналіст, просвітянин. Член Національної спілки журналістів України (з 1989 р.), лауреат міжнародної премії журналістики ім. В.Стуса (1999), Премії ім.Анатолія Погрібного (2012) та літературних премій ім.М.Коцюбинського (1997) та Б.Грінченка (1992). З 1974 по 1995 р. працював у газеті «Поліська правда» (Куликівка). В 1993–2006 рр. — головний редактор газети «Сіверщина», з 2006 р. — заступник головного редактора Всеукраїнського культурологічного тижневика «Слово Просвіти». Член Польсько-українського клубу журналістів «Без упереджень».
«Не читав, але до критики приєднуюсь». Так кілька десятиліть тому громили на партійних та інших зібраннях крамольні з точки зору радянської влади романи «Собор» Олеся Гончара, «Доктор Живаго» Бориса Пастернака. Але й нині читачам підсовують в якості дискусії, полеміки тексти, не даючи змоги почитати, а з яким же текстом ведеться полеміка, тобто насмикавши з нього цитат. Це не годиться. Тому зараз мені доведеться повністю подати статтю, на яку хочу відповісти. Ось вона, дослівно, вміщена на чернігівському Інтернет-сайті «Хвиля Десни» 27 червня ц.р.
У дзвони «Телекритики» б’ють видання «грудного віку»
Сьогодні поважне в Україні інтернет-видання «Телекритика» надрукувало сенсаційний матеріал з промовистою назвою: «На Чернігівщині видавці незалежних газет заявили, що влада перешкоджає їх діяльності». Новина, особливо на Чернігівщині, сполохала громадськість і найперше людей зацікавлених. Те ошелешило, немов раптовий і страшний грім при ясному небі. Всі «поприлипали» до моніторів зі сторінками «Телекритики»: кого утискують, кому перешкоджають, кому трощать вільні пера, кого цього разу узялися зобиджати?!!
Спасибі за любов
- Деталі
- Категорія: Історія з життя
- Опубліковано: П'ятниця, 19 липня 2013, 10:54
Їх познайомив її чоловік. Якийсь час працювали над одним проектом. Дружили, їй він сподобався відразу: розумний, приємний, вихований. Багато спілкувалися на різні теми, жартували. Їй завжди хотілося чути його голос. Дзвонила з приводу і без. Він називав її красунею, казав, що любить кожною клітинкою свого тіла. І вона вірила. Чоловік ревнував, підозрював у зраді, а вона дзвонила і розповідала йому про це. «Головне, що ми знаємо, що це не так», - чула у відповідь на свій істеричний плач. Спочатку й сама так думала. Але одного разу смілива думка прийшла в голову. «А чом би й ні?»- не спробувати все змінити. Сімейне життя давно вже перетворилося на фарс. Але запропонувати що-небудь не посміла, а він ніколи не просив. Усе текло своєю чергою. У нього робота, сім’я. У неї теж. Коли серйозно захворіла, лікувалася, те відчуття якось забулося. Операція, клінічна смерть, параліч. Це тепер згадувала про ті роки боротьби за життя якось буденно. А тоді все було зовсім інакше. Хоч і лежала не забута друзями, родичами, сім’єю, та найстрашніше було усвідомлення відсутності думок. Мозок - наче білий листок паперу. Порожньо! Ворушилася тільки голова, тіло немов у коконі, неслухняне, чуже, а всі навкруги радили: «Працюй над собою». А як, ніхто не говорив. Друзі відвідували часто, підтримували, допомагали. На день народження прийшли, вітали, бажали здоров’я. Він теж завжди поздоровляв, приїжджав із шампанським. Вони народилися в один день. Тільки Він скоріше на рік. Ось і тоді приїхав. Бризки шампанського, радісний сміх гостей. Він сів коло її ліжка і почав розповідати про свою поїздку за кордон, до Чехії. А потім сказав: «Видужуй, поїдемо відпочивати, я покажу тобі красиві місця». Щось запекло в грудях від цих слів, а потім у нічній тиші згадувалися Його слова. Думала: «Може, для того мене залишили на цьому світі, мабуть, чогось я ще не зробила, чогось не випробувала. «Я хочу бути з Ним», - сказала я собі. І це стало метою подальшого життя. Із кожним днем, особливо не напружуючись, жінка відновлювалась. Перше підняття рук, ніг, перші кроки. Стоячи біля вікна, дивлячись на світ із другого поверху, мріяла про Нього. Жив Він в іншому місті, тому коли приїздив по роботі, дзвонив, іноді забігав на хвилинку. Із часом вона стала виходити на вулицю, гуляючи з паличкою, трохи комплексувала. Дуже дивувалася, бачачи багато людей у такому ж положенні й раділа, що вже не лежить, а ходить, хай ще зовсім не впевнено-боязко, але сама. Як же часто мріялось про літо! Літом чоловік вивозив дітей на море, на тижнів зо два. І це був прекрасний час. Нарешті можна було віддатися своїй реабілітації. Дивилася телевізор, читала, слухала музику і раділа самоті й тиші. В один із таких днів задзвонив телефон. Знайомий голос поцікавився, чи можна заглянути на хвилинку. Не чекала його побачити. Стало якось ніяково, але сказати не приїжджай не змогла. Він приїхав з шампанським. Сиділи, базікали ні про що. Ось і шампанське випите, хміль у голові і дивне відчуття радості. Він встав. «Уже йдеш?»- запитала, боячись того страшного: «Так». Він підійшов до неї і став цілувати. Від несподіванки втратила дар мови. А потім Він запропонував їй ЦЕ. І знову не смогла відмовити. Ці миті потім згадувала і думала, чи правильно вчинила. Шок, радість, і думка про те, що, може, це ніколи не повториться, не давало спокою довгий час. Вони сиділи в тиші. Згадалась приказка «краще шкодувати про те, що зробила, ніж про те, чого не вдалось». Він немов прочитав думки. Запитав, чи не буде про це шкодувати. А про що шкодувати? Про те, що були відчуття, бажання, мрія!!! Він пішов надовго…
Здесь учат вождению
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 19 липня 2013, 10:48
Время от времени прохожу мимо автошколы. Не могу не залянуть во двор, на котором много лет назад стоял перед началом занятий на построениях. Занималось нас тогда, как помнится, восемь групп одновременно, в каждой по 30 курсантов. Ныне асфальтированный плац не столь многолюден, но будни и теперь заполнены учебным процессом…
На днях снова шел на побывку к родителям, ещё далеко на подступах к автомобильной альма-матер, которая носит имя Героя Советского Союза Николая Кадуна и которой присвоено высокое звание Образцовой, встретил давнего знакомого – бывшего завуча автошколы В.М.Гри-ненко. Перекинулись словами, вспомнили о былом времени, о многокилометровых автокроссах.
Владимир Михайлович торопился – в тот день экзаменовалась очередная группа. Надо же, на обратном пути снова оказались попутчиками! Теперь поговорить время было. От собеседника узнал, что только что завершила учебу группа водителей категории «В», в народе их именуют любителями. Необычная группа оставила стены школы накануне, это пожелавшие освоить науку участника дорожного движения, которые управляют скутерами и мопедами. Было интересно узнать, что эта категория обозначена грифом «А1».
Солодка отрута
- Деталі
- Категорія: Здоров'я
- Опубліковано: П'ятниця, 19 липня 2013, 10:43
Літо. Спека. Душа і тіло прагнуть прохолоди. Ось тут у пригоді багатьом з нас і стають солодкі газовані напої, різного роду “кока-коли”, “пепсі-коли”, “спрай-ти”, тощо. Старше покоління, дитинство яких пройшло у радянські часи, згадують, що вони також любили газводу, але ж, відповідно, і складники цієї води були натуральними, без різних шкідливих барвників, добавок, “єшок”, якими просто таки кишать сучасні газовані напої. Асортимент радянської газованої води був наступним: “Буратіно”, “Яблуко”, “Дюшес”, “Тархун”, “Байкал” та багато інших. Деякі з цих напоїв дійшли до наших днів, хоча й лишилися від них, звичайно, лише назви.
Почну з особистого прикладу. Я не вживаю солодких газованих напоїв приблизно з 13 років, відколи почув одну цікаву історію від знайомого студента-медика стосовно експерименту з видалення іржі з ванної за допомогою кока-коли та відповідного спеціального засобу. Одну половину ванної обробили за допомогою спеціального засобу для видалення іржі, іншу – кока-колою. Результат був приголомшливим. Газований напій набагато ефективніше роз’їв іржу, аніж спеціально призначений для цього засіб.
Служба 101 нагадує:
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 19 липня 2013, 10:28
Ні в якому разі не заходьте у воду в нетверезому стані, не пірнайте в незнайомих місцях, з мостів, на мілководді та після тривалого перебування на сонці. Не влаштовуйте небезпечні ігри на воді. Під час купання, розраховуйте свої сили та не запливайте далеко. Уникайте води зі швидкою течією. Не наближайтеся до суден, човнів і катерів, які пропливають поблизу. Контролюйте ігри дітей навіть на мілководді, бо вони можуть під час веселощів упасти й захлинутися.
Новини спорту. Анонс
- Деталі
- Категорія: Спортивна сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 19 липня 2013, 10:27
Приємна новина: кошик спортивних трофеїв української команди на молодіжній Універсіаді в Казані поповнився 2 срібними медалями, які здобули борці Павло Олійник (до 96 кг) і Олександр Хотянівський (супер-ваговик) – вихованці нашого земляка, заслуженого тренера України Григорія Данька. Подробиці виступу фізкультурників на цьому представницькому змаганні подамо у наступному випуску.
Хто винуватий - II
- Деталі
- Категорія: Актуальна тема
- Опубліковано: П'ятниця, 12 липня 2013, 13:09
Уже розповідали, як у редакції зустрілись двоє наших дописувачів. Виникла дискусія про причини виникнення голоду. Кожен мав свою точку зору, зав’язалась перепалка. Запропонували викласти свої судження на сторінках „Порадника”. Першим до газети надіслав матеріал із власними міркуваннями Іван Петрович Олех. Тепер ділиться своїми доводами його опонент, Дмитро Олександрович Лазун.
Идею продолжения спора на страницах газеты воспринял, как тактичную попытку прервать нашу затянувшуюся словесную перепалку. Но вот в очередном выпуске «Порадника» увидел материал , где Иван Петрович продолжает настаивать, что «Миф о голодоморе – это изобретение манипуляторов сознанием». Ещё автор заводит разговор о «золотом миллиарде», о неурожаях за многие годы существования нашего сообщества славянских народов.
Но эти темы как-то не вписываются в наш спор о самом факте состоявшегося тотального голода в Украине в 1933 году, который унёс миллионы жизней.
Не тільки гуляти, а й прибирати!
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 12 липня 2013, 10:22
На свято Івана Купала, з ініціативи і за участю голови БРО ФСТ „Колос”, за підтримки міського голови П.Шимка небайдужими мешканцями м.Бахмача була проведена екологічна акція по очистці водоймища „Басейка”. Було прибрано і навколишню територію від пластикових пляшок, скла, целофанових пакетів тощо. Особливо старалася малеча, що полюбляє тут купатися в спеку. Всім, хто прийняв участь у такій благородній справі, а це: Олександр Янчук, Олексій Прокопенко, Владислав Котенко, Олексій Шеречеда, Влад Гончаров, брати Сергій та Володимир Кисіль, Костянтин Мицик, Роман Пушенко, Сергій Струць, Олександр Большак та найменшим помічникам – Олександрові Андрійко і Сергію Григор’єву - велика подяка! Підприємець Олег Роговий (магазин «Рыбацкий дворик» по вул.Дружби,4) надав гумовий човен, без якого неможливо було б очистити водоймище.
Велике прохання до всіх відпочиваючих: підтримуйте біля водойм чистоту та порядок, адже ви самі ще не раз сюди повернетеся!
М.Мицик, депутат міськради
Від редакції: Сподіваємося, така ініціатива буде надалі підтримана і розвинута очільниками міста й району. І не тільки відносно водоймищ. Адже скоро великі свята, які проходять у міському парку, від яких він і потерпає.
Купальські забави в Гайвороні
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 12 липня 2013, 09:36
Із сивої давнини свято Івана Купала є одним із найголовніших, тому і відзначається урочисто та пишно. Цьому сприяє пора його проведення – із 6-го на 7 липня. Сонце в цю пору – найактивніше, трави і квіти - найбільш цілющі. За повір’ями, опівночі вогнистим цвітом розпускається папороть, віщуючи тому, хто здобуде її квітку, скарби, багатство, статок і здоров’я. З давніх-давен молодь вірить та свято береже його звичаї і традиції. Винятком не стали і наші гайворонці. Силами аматорського сільського колективу вони влаштували для мешканців та гостей справжнє театралізоване дійство: тут вам і Нептун, і русалки з лісовими мавками, і, звичайно ж, щира українська пісня, котра до світання котилася сільськими вулицями. Дивно, та саме в такі моменти мимоволі починаєш вірити у казковість даної миті, повністю забувши про всі щоденні негаразди.
Захід проходив на території будинку культури. Шкода, звичайно, що не на березі річки чи ставу, та це зовсім не позначилось на загальній атмосфері свята. Молодь залюбки активно брала участь у багатьох розважальних конкурсах, за що отримувала символічні призи. Хтось спробував свої сили в перетягуванні канату, дехто знайшов себе в спортивних змаганнях, влаштованих сільським головою В.Бойко. Знайшлись і такі сміливці, котрі здолали височезний стовп, діставши звідти винагороду. Та головне, що душу кожного присутнього гріло символічне купальське багаття, вселяючи віру в добробут, процвітання нашого народу та суспільства в цілому.
Детальніше...