Спасибі за любов

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Історія з життя

Опубліковано: П'ятниця, 19 липня 2013, 10:54

Їх познайомив її чоловік. Якийсь час працювали над одним проектом. Дружили, їй він сподобався відразу: розумний, приємний, вихований. Багато спілкувалися на різні теми, жартували. Їй завжди хотілося чути його голос. Дзвонила з приводу і без. Він називав її красунею, казав, що любить кожною клітинкою свого тіла. І вона вірила. Чоловік ревнував, підозрював у зраді, а вона дзвонила і розповідала йому про це. «Головне, що ми знаємо, що це не так», - чула у відповідь на свій істеричний плач. Спочатку й сама так думала. Але одного разу смілива думка прийшла в голову. «А чом би й ні?»- не спробувати все змінити. Сімейне життя давно вже перетворилося на фарс. Але запропонувати що-небудь не посміла, а він ніколи не просив. Усе текло своєю чергою. У нього робота, сім’я. У неї теж. Коли серйозно захворіла, лікувалася, те відчуття якось забулося. Операція, клінічна смерть, параліч. Це тепер згадувала про ті роки боротьби за життя якось буденно. А тоді все було зовсім інакше. Хоч і лежала не забута друзями, родичами, сім’єю, та найстрашніше було усвідомлення відсутності думок. Мозок - наче білий листок паперу. Порожньо! Ворушилася тільки голова, тіло немов у коконі, неслухняне, чуже, а всі навкруги радили: «Працюй над собою». А як, ніхто не говорив. Друзі відвідували часто, підтримували, допомагали. На день народження прийшли, вітали, бажали здоров’я. Він теж завжди поздоровляв, приїжджав із шампанським. Вони народилися в один день. Тільки Він скоріше на рік. Ось і тоді приїхав. Бризки шампанського, радісний сміх гостей. Він сів коло її ліжка і почав розповідати про свою поїздку за кордон, до Чехії. А потім сказав: «Видужуй, поїдемо відпочивати, я покажу тобі красиві місця». Щось запекло в грудях від цих слів, а потім у нічній тиші згадувалися Його слова. Думала: «Може, для того мене залишили на цьому світі, мабуть, чогось я ще не зробила, чогось не випробувала. «Я хочу бути з Ним», - сказала я собі. І це стало метою подальшого життя. Із кожним днем, особливо не напружуючись, жінка відновлювалась. Перше підняття рук, ніг, перші кроки. Стоячи біля вікна, дивлячись на світ із другого поверху, мріяла про Нього. Жив Він в іншому місті, тому коли приїздив по роботі, дзвонив, іноді забігав на хвилинку. Із часом вона стала виходити на вулицю, гуляючи з паличкою, трохи комплексувала. Дуже дивувалася, бачачи багато людей у такому ж положенні й раділа, що вже не лежить, а ходить, хай ще зовсім не впевнено-боязко, але сама. Як же часто мріялось про літо! Літом чоловік вивозив дітей на море, на тижнів зо два. І це був прекрасний час. Нарешті можна було віддатися своїй реабілітації. Дивилася телевізор, читала, слухала музику і раділа самоті й тиші. В один із таких днів задзвонив телефон. Знайомий голос поцікавився, чи можна заглянути на хвилинку. Не чекала його побачити. Стало якось ніяково, але сказати не приїжджай не змогла. Він приїхав з шампанським. Сиділи, базікали ні про що. Ось і шампанське випите, хміль у голові і дивне відчуття радості. Він встав. «Уже йдеш?»- запитала, боячись того страшного: «Так». Він підійшов до неї і став цілувати. Від несподіванки втратила дар мови. А потім Він запропонував їй ЦЕ. І знову не смогла відмовити. Ці миті потім згадувала і думала, чи правильно вчинила. Шок, радість, і думка про те, що, може, це ніколи не повториться, не давало спокою довгий час. Вони сиділи в тиші. Згадалась приказка «краще шкодувати про те, що зробила, ніж про те, чого не вдалось». Він немов прочитав думки. Запитав, чи не буде про це шкодувати. А про що шкодувати? Про те, що були відчуття, бажання, мрія!!! Він пішов надовго…

Мабуть, образився,але за що? За те, що любила? Чи, може, за те, що повірила в казку, якої насправді ніколи й не було??? Вона ще іноді йому телефонувала, вітала зі святами. Потім дзвінків стало менше. І ВСЕ…

Говорять, що час лікує. Але він ще і розставляє все на свої місця. Вона живе своїм життям. Працює, спілкується з друзями, багато читає і лише іноді згадує про ті далекі й прекрасні миті, про ту свою мрію. Серце починає швидше битися, а від спогадів, що нахлинули, на душі стає тепліше. Часто пише вірші, але вони чомусь виходять сумні.

Я так мечтаю быть всегда с тобой!
Не год, не два, а до самой кончины.
Смотреть в глаза и говорить тебе: «Ты мой,
Мой эталон любимого мужчины!!!
Страдать, смеяться, только лишь с тобой,
А вечерами спорить у камина.
Укутавшись небесной синевой
Ловить улыбку дочки или сына.

Ніхто зараз, певно, не скаже, як би склалася жіноча доля, і як би вона жила, коли б не ВІН. Вдячна йому за все, хоча так ніколи і не довелося подякувати. За те, що зробив для неї. Звичайно, говорила про свої почуття, але це було так давно. Хотілося б їй повернути минуле? Можливо. І, може, багато чого у своєму житті зробила би по-іншому. Але в одному упевнена. Бажання, віра, любов і надія допомогли знову встати на ноги, відчути себе жінкою бажаною і коханою. Нехай навіть не з тією людиною, від якої народила дітей, і котру за звичкою називала своєю половинкою.
Рада, що життя піднесло такий подарунок - зустріч з людиною, про яку вже багато років думала із захопленням і любов’ю.

Євген Кармалига, с.Гайворон

• < Попередня
• Наступна >