Головна

 

Всі ми добре знаємо Павла Григоровича Тичину, чернігівця, найвидатнішого нашого поета початку ХХ століття, як знаємо і те, що в 20-30 роках того століття більшість діячів української культури були репресовані, а ті сумні часи отримали печальну назву «Розстріляного Відродження». Втім, ті репресії його не торкнулись, хоча одного тільки вірша, оприлюдненого ним навесні 1918 року в київських газетах, достатньо було для приклеювання поету ярлика «українського буржуазного націоналіста». Мова йде про вірш «На Аскольдовій могилі поховали їх, тридцять мучнів українців, молодих...», написаного під враженнями від похорону юнаків, що загинули під Крутами. 

Мишка в лісі Курінськім жила. Хатинка у неї маленька була. Мишка її прибирала щодня: віконця протирала, підлогу замітала і трав’яним килимком застеляла.

До Мишки приходила у гості жабка Квакля. Як ішла, гостинця Мишці завжди несла: мушку, травинку, смачну зернинку.

Мишка подружку радо стрічала: столика скатертиною накривала, посуд розставляла й щиро пригощала.

Цікаве про мишей.

 

- У російському місті Мишкіні будується грандіозний туристичний комплекс Дім-музей миші.

У 2008 році у нім відбудеться Міжнародний фестиваль миші.

Різьба, яка буде прикрашати цей дім, налічуватиме метраж - 4 км.

Також ця будівля матиме годинник з 1,5-метровим циферблатом. У нього буде музичний супровід, під час якого, можливо, вистрибуватиме мишка.

Ви хочете залишити свої спогади нащадкам? А чи дізнатися, що вирішували ваші депутати років так ...надцять тому? Чи що правління КСП, якого вже давно немає, постановило на своїх зборах? За всім цим можете звернутись в районний архів. І Вам не відмовлять – до архівних документів вільний доступ. Так говорить мені В. П. Бойко, начальник державного архіву Бахмацького району. Із усіх кабінетів райдержадміністрації цей – найцікавіший, на мою думку. Бо тут – не просто чиновник, а зберігач історії. Щоправда, далеко не все знайдете тут, адже за законом, попередні роки передаються до архівів вищого рівня, обласного, а в нашому «найстаріші» - 1969-70 роки. Тому й називається він – «перемінного складу». Та все ж є на його полицях й такі, вже геть пожовклі, ящички, що і не віриться, що було таке в нашому Бахмачі.

 

Ці “репетиційні” кадри – з того залу, де скоро стоятиме найпопулярніша ялинка в селі. Говорять, на шкільний карнавал глядачів збирається! Мов на київські “Танці з зірками”. І танці, і зірки тут теж не з останніх - ця пара на районному огляді самодіяльності друге місце забрала. А ще в тій школі – картини М.Ге на стінах. І квітів- мов в оранжереї! А в селі люблять сели-тися… лелеки.

Ще ми бачили історичну пам»ятку - одну з найдавніших церков району.

Отже, про те, як люди живуть в Фастовцях - в наступних наших випусках. Не прогавте! 

В міській раді 21 грудня засідала бюджетна комісія. Що вирішила, будемо знати з сесії, яка відбудеться 27 грудня.

А районна – готується до останньої (мабуть?) в цьому році сесії на 26 грудня.

Обидві відбудуться тільки після обласної, яку очікують 25-го числа цього місяця. Субординація!

 

Н.Теплова

Пристрасті політичні цього року, надто - останніх днів - тримають в напрязі весь український люд. А що наші, місцеві політики, зараз роблять? Чистять рушниці для подальших боїв, відпочивають на лаврах чи ще що? Поцікавилась. Узнала.

- Партія з простою, народною назвою – Народна Партія. Найяскравіша недавня подія, в якій і наші взяли участь, - листопадний з’їзд. НП збирала свої кращі сили для підведення підсумків виборів. Цікавинка партійного форуму: найстарший член НП вручив лідеру партії ікону Богоматері з настановою бути вірним обраному шляху. М.Литвин сказав, що ікону помістить в залі фракції у Верховній Раді, і вона буде допомагати їм у тому. За словами керівника секретаріату районної організації НП М.Г.Матіська, делегатами від Бахмаччини були на з’їзді Бердичевський М.А. і Булах В.М. В районі велелюдних зборів не було.

- Партія імені нинішнього прем’єра – БЮТ днями провела свої конференції: міську та районну. Звітували, підсумовували, обирали. Міську партійну організацію знову очолила В.І.Байло, районну – С.М.Протащук.

- Продовжимо партійні вісті – в наступних випусках “Порадника”.

 

Погрішу проти істини, якщо скажу, що буваю тут часто. Та коли забігаю на хвильку, хочеться залишитись – призупинити повсякденну метушню і насолодитись благотворною тишею. Мені завжди здавалась ця атмосфера особливою, тут навіть час плине, на мою думку, в іншому вимірі.

Вітаюсь з привітними господинями - Лідією Степанівною Шамковою і Світланою Григорівною Сергієнко, з іншого залу доброзичливо посміхається Надія Костянтинівна Кочерга. Читаючі бахмачани вже, напевно, зрозуміли, про яку таку особливу оселю хочу розповісти –так, це міська наша бібліотека. Якщо навіть забула б про завтрашнього Миколи (була у них 18-го), то нагадав би калейдоскоп видань на столі - просто біля входу зустрічає Святий Миколай. Ця виставка – чільна, а ще в залі, на всі смаки- виставки книг, періодики. Про мову і про рідний край, про історію і день сьогоднішній. Ось тільки мені, наприклад, не вистачає новинок сучасної літератури, читаю про них в центральній пресі, чую, що є такі, приміром, як Андрухович і Жадан, а прочитати їх в Бахмачі не маю змоги. Де б знайшовся такий благодійник, щоб віз українські бестселери в провінцію нашу, як то робить «хрещений батько» міської? Про кого мова, бахмачани старшого покоління, напевне, знають, а для інших - трохи розповім. Важко визначити, хто є хто, з дня сьогоднішнього. Люди схильні вбачати в діях інших певний зиск, вигоду, мабуть, мало вже хто вірить в чистий альтруїзм. Втім, судіть самі. 

 

В цьому році музичній школі виповнилося 50 років. Як прийнято вважати – це життя двох людських поколінь. Можна підбивати підсумки, робити висновки, давати оцінку. І перше запитання слід сформулювати так - чи виконала свою місію музична школа за цей немалий відрізок часу.

Я маю безпосереднє відношення до музичної школи, так як в 1957 році був її організатором і беззмінним директором до 1990 року. Тобто пропрацював 33 роки.

Починали ми на порожньому місці. Залишалось два тижня до початку навчального року. І ось за цей короткий відрізок часу ми набрали учнів, купили необхідні музичні інструменти і почали заняття в районному Будинку культури, так як приміщення музичної школи ще не було відремонтоване. Було дуже важко, але ми разом з Ніною Антонівною Шендрик (Силіною) робили все можливе, щоб зберегти учнів і дати їм необхідні музичні знання і вміння. Закінчували навчальний рік уже в новому приміщенні.