Швидко летять роки, вже сивою далечінню йдуть до нас спогади про буремні події ІІ Світової війни. Звичайно, час є незупинним, але людська пам’ять, як стривожений гамір пташок, зринає знову і знову, нагадуючи героїчне минуле наших дідів і прадідів. Скільки таємниць минулого тримає в собі наша рідна земля, скільки імен безвісти зниклих поволі повертає з невідомого…

3-го березня цього року повернулось з небуття ще одне прізвище солдата, який загинув, захищаючи наше місто від німецьких загарбників. Це Кармаліс Михайло Йосипович, уродженець Архангельської області. Довгі 70 років він вважався безвісти зниклим. Його місцем спочинку став високий пагорб лівої тераси р. Сейм, на присадибній ділянці Хайлук Марії Іванівни. Вперше про поховання вона дізналась в 2010р. коли весною саджала городні культури. Зорана земля відкрила таємницю - на поверхню потрапив солдатський чобіт, протигаз. Про цю пригоду Марія Іванівна розповіла рідним, які з великою повагою віднеслись до справи. Деняк Павло, онук Хайлук М.І., є членом пошукової групи в м. Шостка, яка займається розшуком поховань воїнів ІІ Світової війни. За його зверненням 3 березня 2012 року до Батурина приїхала група фахівців з м. Києва під керівництвом головного спеціаліста всеукраїнської громадської організації “Закончим войну” Потапенка Віктора Володимировича. Вони відкрили поховання, віднайшли понад 50 гільз від патронів і капсулу з біографічними даними солдата. Дослідникам вдалося з’ясувати, що Михайло Йосипович був поранений у праве плече і на цій же стороні посічені ребра. Про подію, що сталась в Батурині, члени пошукової групи повідомили рідним загиблого. Вони в свою чергу, звернулись з проханням про передачу останків на батьківщину та похованням за православним звичаєм, що і було здійснено. Так 70 років невідомості, сподівань і тривог для рідних та близьких розкрила земля людську таємницю, мабуть, стомившись так довго тримати її в собі.

На Братському кладовищі парку “Кочубеївський” на гранітних плитах висічені прізвища 176 воїнів радянської армії, які загинули, звільняючи наше місто від фашистів. Але події останніх років свідчать, що цифра ця є неточною. В ході пошукової роботи науковцям заповідника вдалося з’ясувати що в одній із братських могил покоїться кадровий офіцер, прізвище якого ніде не значиться - це капітан Часовський Григорій Миколайович. За походженням він сибіряк, у званні старшого лейтенанта пройшов фронтовими дорогами ІІ Світової війни, під час якої загинула вся його родина. Після війни залишився на військовій службі і за призначенням служив у Конотопській військовій дивізії, місцем же роботи були Батуринські військові табори. Мешкав на квартирі у Червонящої Марії Наумівної, але захворівши в 1955 році, потрапив до лікарні, життя врятувати йому не вдалося. За рішенням командування Конотопської дивізії Григорія Миколайовича з почестями було поховано на Братському кладовищі в парку “Кочубеївський” поряд з могилою кадрового офіцера Олеха Олексія Михайловича.

Тож всі ці події, що сталися останнім часом в невеликому Українському містечку Батурин, нагадують нам про неможливість забуття героїчного подвигу нашого народу заради мирного неба над нашою державою. 6 вересня – важливий день для всіх жителів містечка - це День звільнення Батурина від німецької окупації, час мирного життя на батуринській землі.