Пам’яті товариша

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Наша пам'ять

Опубліковано: П'ятниця, 29 січня 2021, 15:56

Зазвичай, у колі прихильників аматорської сцени вітаємося один з одним за ім’ям, Василь Васильович Ігнатко був серед нас винятком – з ним вітались за ім’ям по-батькові. Одні згадають його, як директора сільського Будинку культури, іншим більше запам’ятався головою сільської ради у рідній Красилівці, ще комусь був наставником, надійним товаришем, вірним другом. У всіх іпостасях залишався незламним поціновувачем народної пісні та українського художнього слова. Його неповторний мелодійний голос радував не лише земляків-красилівців, а й слухачів всієї Бахмаччини. Виступав на районній і обласній сценах, піднімався на підмостки Палаців у столичному Києві, слухала його і голоси решти красилівців вся Україна з телепрограм, куди запрошували народний колектив. Його пісня лилась на три республіки – Україну, Білорусь і Росію на фестивалях у Сеньківці. Він співав сольно і дуетом, у чоловічому ансамблі і хоровому колективі, в якому був ще і солістом, до речі, очолював гурт багато років, вболіваючи не втратити авторитет високого звання Народного.

„Виступав, співав, був...”,- щемно і боляче говорити за нашого співучого колегу у минулому. Вже відбули дев’ятини, як підступна хвороба розлучила Василя Васильовича з нами навіки. Недуга забрала, але ніколи не здолає нашу світлу пам’ять про красилівського соловейка сцени, чий голос радував земляків багато-багато літ.

Висловлюємо щире співчуття рідним та близьким покійного, і за давнім православним звичаєм побажаємо душі небіжчика Царства Небесного.

Друзі

• < Попередня
• Наступна >