Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Приємно

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Про побачення з приятелькою домовились заздалегідь, але напередодні подруга зателефонувала.


- Поїду у Качанівку, вибач, зустріч перенесемо. - Щось їй відповіла, з мого настрою вона зрозуміла, що щиро заздрю її мандрівці. Подруга те відчула.

– Може, й ти хотіла б приєднатись.


- Звісна річ, але як це зробити, тим більше, у мене зараз гостює онука?


- Їдьте удвох, тільки дай точну згоду, щоб домовитися із організаторами…


Так склалося, що Качанівка довго залишалася недосяжною мрією. Ніяк не випадало добратись до цього заповідного куточка нашої області. Вперше почула про дендропарк від батька. Якось він заходився втілювати в життя одну із своїх ідей, коли задумав посадити сквер на пустирі поблизу нашої садиби. Як завжди, знайшлися скептики, які пробували остудити його завзяття. Але батько мав характер і заплановане почав здійснювати. Залучив до тієї роботи і мене, і брата. Тієї осені ми висадили десятків три-чотири саджанців різних порід дерев з парку Кочубея, із сусідніх Мостів та Матіївки. Потім досаджували сквер і навесні, і наступної осені. Були тут берізки і ялинки, липки, верба і горобина, і різні кущі, з яких найбільше подобався барбарис. А батьку хотілося, щоб зазеленіли ще дерева рідкісних порід, отоді й почула про Качанівку. Щоб відвідати цей дендропарк, потрібно було поїхати поїздом на ніч, а вже наступного вечора повернутись у Бахмач, а потім вже автобусом - додому. Була я підлітком, і мама відговорювала від такої затяжної подорожі. Та справа була не в її небажанні відпускати нас, а все якось не складалось у батька. То його терміново запрошували на засідання мисливців і рибалок, то збиралась нарада робсількорів у редакції, то ще якісь заходи руйнували наші плани. Качанівка стала якось забуватись, але в глибині душі оживали так і не побачені мальовничі ландшафти, маленька рукотворна Швейцарія, яку створили дбайливі руки наших земляків. І ось тепер, почувши про можливість побувати в місцях дитячих моїх мрій, згадались і дитинство, і батькові розповіді, і нездійснена подорож у зелену лісову казку. Немов знову почула його слова: « Мы вот садим с вами деревца. Когда-то они станут большими. Меня уже не будет на белом свете, а вы приведётё сюда своих внуков и расскажете моим правнукам, как закладывали этот зеленый островок. Я верю, что здесь будут проложены аллейки, поставят скамейки, на которых в тени знойного лета можно будет отдохнуть, почитать, помечтать, подумать...»


Тоді це здавалось далеким-далеким майбутнім. І ось воно настало. Дерева повиростали, кущі розрослися. От тільки алейок і лавок покищо немає, але це, очевидно, справа часу. Дійсно, розповідаю онукам про прадіда і про те, як він намагався прикрасити нашу землю...


І ось нарешті випала нагода відвідати Качанівку. Онуці більше сподобався палац Тарновських. Вона під враженням, що там бували визначні особистості того часу. Найбільше розхвилювало Юлю, що тими сходами ступали Марко Вовчок, Ілля Рєпін, Микола Ге, що ходив тут нами шанований Тарас Шевченко, він там жив, писав картини, складав вірші...


А я ж перебувала під враженням екскурсії парком. Пройшло вже скільки десятиліть, а тут ще й зараз зберерігся диковинний яблуневий сад із одного дерева, що розрісся на цілий гайок. І шапка Мономаха, яку згадував татусь. В парку ростуть більш як 50 видів дерев та 30 видів кущових. Є й екзоти: бархат амурський, катальпа, птелея, лох вузьколистий, модрина, які й хотів висадити у нашому сквері мій батько. А які тут озера із прозорою водою, на плесі яких, як хмари в небі, беззвучно плавали горді лебеді.


Настав час сказати добре слово на адресу тих, хто надав можливість трьом десяткам екскурсантів відвідати цей мальовничий куточок нашого краю. Посприяла у цьому громадська організація «За майбутнє Бахмаччини». Про неї чула і раніше. Інколи лунала її назва з вуст батуринських педагогів, хто організовував подорожі для школярів. Двічі чи тричі про організацію дізнавалась зі шпальт «Порадника» і районної газети. Тоді не надала цьому належного значення, а тепер по-іншому сприйняла інформацію подруги про можливість скористатись послугою знавця по оформленню субсидій, чим теж опікується «За майбутнє Бахмаччини». І цією можливістю скористалась вже наступного дня. Спасибі тим, хто створив цю громадську організацію, яка допомагає людям у наш непростий час.


Не приховую, найбільше ж задоволення отримала від того, що, відвідавши Качанівку, начебто поспілкувалася зі своїм батьком - Олександром Костянтиновичем.


Між іншим, поцікавилася, чи не пов’язані щедроти організації із виборами до місцевих рад. Виявляється, такі щедрі тут від перших днів створення «За майбутнє Бахмаччини». Вітали літніх наших земляків з нагоди Дня людей поважного віку, не забули про малечу на Новорічні свята, поздоровили ветеранів війни, хто приніс мир у 1945-му. Не забули відвідати сім`ї полеглих афганців, матерів Василя Прохорського – героя Небесної сотні і Олександра Пащенка – полеглого в АТО... Таким організаціям хочеться вірити, тут не плескають язиками, а роблять справи.


Євгенія Кодакова,
пенсіонерка.
м. Батурин

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове