Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Хай люди знають

Рейтинг користувача:  / 1
ГіршийКращий 

Свята Покрова накрила вечірню Курінь своїм зірковим покривалом, оберігаючи село від вітрів, від холодів, від негоди. У жовтні темніє рано, то зібрання налаштувалось розходитись по домівках. Тисну руку найстаршому курінському ветерану Михайлу Івановичу Ільченку. Прощаємось. Колишній боєць Великої Вітчизняної висловлює побажання: «На своєму віку брав участь у багатьох урочистостях. Сьогоднішнє свято особливе. Воно повернуло мені втрачений оптимізм. Як побачив, яких достойних синів має Україна, прийшла впевненість – Вітчизна у надійних руках. Розкажіть читачам про цей захід. Нехай люди знають…»


Почалося з того, що того дня мої плани змінив Олег Іванович Лисун – прихильник і добровільний помічник та куратор учасників АТО.


- Поїдемте на зустріч, там стільки буде поважних цікавих людей, - агітував мене волонтер на подорож у Курінь. Врешті-решт автор здався, відклавши справи на потім.


Ми крутнулись містом, забираючи у село ще трьох запрошених атовців. Цікаве почалось вже у салоні легковика. Атовці швидко знайшли спільну мову, почався обмін ще не забутими враженнями, згадували, хто де воював. Залунали знайомі з теле,-радіорепортажів назви: Попасна, Артемівськ, Красний Луч… Вони згадували номери своїх бригад і батальйонів, позивні командирів, занурювались у світ нещодавніх переживань.


Колгоспне кафе зустріло затишком і щедро накритими столами, які розташували літерою «П». На чільному місці посадили ветеранів Великої Вітчизняної, щоб кожен з гостей міг бачити героїв тієї жорстокої війни. Був День захисників України. Ідея зібрати у гурт колишніх вояків села належала Василю Булаху, директору місцевого ПСП «Авангард». А коли стали узгоджувати списки запрошених, вирішили запросити всіх атовців, кому допомагали триматись на фронті. Допомога та стосувалась харчування і забезпечення автотранспортом, надсилали на фронт запчастини і пальне, і все необхідне, що потрібно на війні.


Розпочалось свято стислим, але змістовним концертом, де пролунали необхідні слова і відповідні пісні на адресу героїв сьогоднішньої зустрічі.


Вже пізніше, коли запрошені вийшли на повітря затягнутись цигаркою, вийшов за всіма і автор. Палили далеко не всі, багато хто приєднався до гурту, аби поспілкуватись. Скоро розділились на компанії і те, про що там говорилось, підказувало хто є хто.


- Прага... Братислава... Контреволюція... Дубчек, - нагадали про буремні події далекого 1968-го у тодішній Чехословаччині.


- Кандагар...Кабул... Контингент...Душмани, - це підійшов до афганців-інтернаціоналістів.


- Прип’ять... Оране...Радіація...Мілірентгени, - неважко здогадатись, спілкувалися ті, хто захищав нас від смертельного атома у тривожному 1986-му.


І ось найпекучіша рана, пов’язана із розтерзаним Донбасом. Вона ще не загоїлась, кривавить і болить. Учасники АТО щойно повернулися з пекла. Спогади ще свіжі, і це відчувається з їх схвильованих фраз. Знову звучать знайомі географічні назви, а ще незнайомі раніше слова. Наш лексикон поповнився новими поняттями – «бронік», «град»,» «двохсотий», «трьохсотий», «сепар».


...Скільки випробувань випало на долю українців. Та як не намагалися недруги, не змогли поставити гордий народ на коліна. І недаремно наш Державний Гімн починається словами : «Ще не вмерла України ні слава, ні воля...».


На святі зустрілися сивочолі ветерани і їх онуки-правнуки. Всі вони - захисники Вітчизни. У старших на грудях безліч бойових нагород, з’явились перші відзнаки і в сьогоднішніх оборонців Батьківщини. Вони, безумовно, продовжать славні традиції старших поколінь. Повчитись у них є чому: це і відданість Вітчизні, і сила їх духу. Вони були стислі у своїх промовах за столом, а Костянтин Іванович Кеба, не дивлячись на свої 90, ще й заспівав:


 Мы не забудем, не забудем

Атаки яростные те
У незнакомого посёлка
На безымянной высоте...


Справді, не забудемо. Зобов’язані пам’ятати подвиг героїв Вітчизняної вічно. Як маємо тримати у вдячній пам’яті імена і чорнобильців, всіх-всіх, хто захищав Вітчизну від біди.


Оті столи, що нагадували літеру «П», поставлені так випадково чи свідомо, нагадували початок слова «Перемога».


А тепер ще раз нагадаю і подякую Василю Миколайовичу Булаху від імені всіх учасників того святкового вечора, за чиєї ініціативи всі там зібрались. Він так хотів бачити серед запрошених ще і Сергія Юр’єва - наймолодшого атовця, який втратив на фронті руку. Та патріот нині лікується у госпіталі.


До речі, у побажанні Василя Миколайовича прозвучали слова надії, що Україна «озброїться» колись здібними дипломатами, які більше ніколи не допустять воєнних протистоянь. Тоді хлібороби роститимуть врожаї лише для миру.


Борис Бобришев

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове