15 лютого, на Стрітення, у  Бахмацькому історичному музеї зустрілися однодумці: шанувальники і майстрині старовинного мистецтва вишивки.

Подарунок бахмачанам на своє 70-річчя зробила Раїса Павлівна Ващенко, а привітати іменинницю прийшли колежанки з клубу „Бахмацька світлиця”. Саме тут, у музеї, їх згуртувало спільне захоплення майже 20 років тому, нині вони збираються на посиденьки в районному Будинку культури, та попри всі зміни й плин часу не змінилося головне – одна в них любов, незрадлива. Плодами цієї творчої любові ми, глядачі, і насолоджувалися того дня, коли зустрічалися зима з весною. Не знаю, як там у природі, а в тихих музейних залах тепло перемогло – стільки його вкладено в ці чудові роботи. Недаремно й назвали виставку „Подаруй людям радість”. Ця ж думка пролунала і в словах доньки майстрині, яка вітала маму з успішною експозицією та ювілеєм: „Ми будемо раді, якщо глядачі відчують у цих роботах душу й любов тих, хто їх створив. І в  них потепліє на серці, комусь теж захочеться творити, а хтось – просто скаже ближньому добре слово, подарує усмішку, привітається з незнайомою людиною, допоможе нужденному – даруйте радість…” До речі, мамине захоплення передалось і Ярославі, зізнається, що не одразу - прийшла до нього вже дорослою. А от мама вишивала з 13 років. І як говорить сама майстриня: „Вишивка весь час була моїм хобі, а в тяжкі роки – спасінням моєї душі”.

 

Старша донька Раїси Павлівни Олена гарно плете гачком і спицями. Роботи всієї творчої родини представлені на виставці: як є різними всі люди, так і в них – у кожної своє обличчя. І зовсім юне – ось у цих  вишивках-портретах: Він і Вона, і надпис – „З любов’ю”, щоправда, англійською. „Це вже точно не Ваша?” – здогадуюсь. „Так, це онука Ярослава, він уже студент, а вишиває теж з дитинства”, - говорить найстарша в сім’ї майстриня. За такий солідний вишивальний стаж і встигла, звичайно, чимало: скатертини і серветки, картини і рушники, сорочки і навіть сукні випускні своїм дівчатам сама вишила. Одразу впадає в око у першому залі експозиції картина К.Брюллова „Італійський полудень”, яку завершила якраз до виставки. 72 тисячі хрестиків лягло на це полотно, за підрахунками Раїси Павлівни. „Та ще ж двічі кожен, це вже 144 тисячі!” – виправляє Надія Миколаївна Птуха, у захваті від філігранної роботи колеги.
 Теплі слова не втомлювалися говорити того дня іменинниці: і подруги-вишивальниці В.Котлобулатова, В. Дешко, Л.Ненаженко, і директор музею Т.Стрикун та науковий співробітник Н.Шевченко, яка готувала експозицію і була ведучою цього мистецького свята, і завідуючий відділом культури райдержадміністрації О.Ситайло, і донька засновника Бахмацького музею Миколи Гнатовича Яременка В.Бесараб. 

Сама ж Раїса Павлівна, подякувавши всім за увагу до її творчості, особливу вдячність висловила колективу музею. І правда, ці зали вже полюбили художні виставки, серед яких вишивка посідає чи не найпочесніше місце, що й не дивно: у ній говорить душа нашого народу. Саме про це сказала й Валентина Олександрівна Котлобулатова, віддаючи данину українському вишиваному рушнику як найвищій вершині мистецтва вишивки. Недаремно, за словами майстрині, про нього створений неперевершений пісенний шедевр.

Рушники ж наші вишивані красуються по всьому світові – їх везуть як сувенір, їх беруть із собою наші заробітчани як частинку своєї землі, і можливо, почасти й завдяки цій національній святині про Україну будуть дізнаватися у світі більше. І побачать її не лише як країну Чорнобиля і бездарних політиків, а як чудовий край щирих людей, що творять красу.