Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Зігрівав односельців своїм теплом

Рейтинг користувача:  / 1
ГіршийКращий 

У перший день зими виїздив із Батурина. Угледів у ранішньому салоні знайомого обмачівця, підсів.


- Чому зажурений, чи не виспався?


- Та, ні. Обговорювали щойно сумну новину - помер наш односелець. Поважною і шанованою людиною був. Бачите, в автобусі майже нікого немає. Їдуть тільки ті, кому вкрай необхідно. Хтось змінив плани ще звечора, а дехто, почувши про смерть Сибіра вже на зупинці, залишилися у селі, аби провести небіжчика в останню путь. Ось і сам впораюсь у райцентрі з невідкладною справою і покваплюсь назад. Такою людиною був небіжчик...


До розмови доєднався наш сусід напроти.


- Справді, душа-чоловік, такі нечасто трапляються. Микола Іванович, Царство йому небесне, і поговорити міг, і порадити, і допомогти. Завжди дивувався його господарській вдачі. Що не візьми, чи з дерева майструвати, чи біля вуликів поратися, чи мисливською справою зайнятися – скрізь він був на висоті...


Вони продовжували розмову про небіжчика удвох, а я занурився у свої думки. Уже вдома раптом збагнув – Микола Іванович Сибір, невже той, якого знав. Господи, як раніше не здогадався. А, може, все-таки не він?


Дзвоню давній знайомій Євдокії Василівні Танцюрі. Допитуюсь, чи той це Сибір, що працював комірником. Дізнаюсь, що, на жаль, пішов з життя саме він.


Згадалося перше наше знайомство, яке відбулося, завдячуючи Олександру Костянтиновичу Кодакову. Травознай запросив збирати цілюще коріння, подалися аж на Старицю за Обмачевим. Якраз там полював на качок Микола Іванович. Зустрілися вони, як давні друзі, зраділи один одному, заговорили. Новий знайомий справляв враження дуже доброї людини.


А згодом брав участь у складі рейдової бригади по перевірці готовності зернових токів для приймання врожаю, так зустрівся з Миколою Івановичем вдруге. Працював він комірником у колгоспі „Червона Зірка”, і його розгалужене господарство виявилося одним з найкращих. Скрізь відчувалася дбайлива хазяйська рука. Хотів навіть зробити про колгоспного комірника замальовку, та задум відразу не здійснив. Потім щось завадило, а коли з часом приїхав у Обмачів з твердим наміром зустрітися з героєм майбутнього свого допису, дізнався, що Сибір захворів. На тік, якому віддав не один десяток років, він уже не повертався...


Євдокія Василівна в унісон моїм ранішнім супутникам говорила про виняткову доброту свого земляка.


- Не знайдете у селі людини, котру б він образив. Мені стільки пригадалося. Дивувалася, який він майстровий, хоча батько не повернувся з війни, учило підлітка саме життя. Я навчала його доньок, він був у батьківському комітеті. Сам часто проявляв ініціативу допомогти в чомусь. А як попросити...


Знаєте, проводжали Миколу Івановича всім селом. Уже не здатна ходити далеко, то вийшла на город, провела очима шанованого свого земляка до останнього пристановища. Скільки люду зібрав наш благодійник. Не завадив навіть морозець. Земля йому пухом.


Ви знаєте, напишіть про Миколу Івановича, обмачівці будуть вдячні...


Уявив свіжий печальний горбик глинистого ґрунту, обставлений вінками, згадав його неквапну ходу і неодмінну посмішку привітних сірих очей з блакитним переливом і став писати.


Зробив те, що мав зробити багато літ тому...


Борис Бобришев

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове