Одного серпневого ранку ми проснулися, а в місті зникла уся жандармерія разом із поліцаями. Місто зайняла фронтова польова обслуга; солдати були загорілі аж чорні, а на рукавах форми у них були великі латунні бляхи з відтиснутими на них абрисом Кримського півострова. Бахмачани тишком-нишком жартували: „Велика бляха не допомогла втриматися на маленькому півострові”. А на залізниці зникли й цивільні залізничники. Було зрозуміло, що близько вже кінець окупації.

 

Артилерійську канонаду чутно все ближче й ближче. Шостого вересня 1943 року у повітрі над Бахмачем відбувся захоплюючий бій між німецькими й нашими авіаторами (по 9 літаків з обох боків). Над містом стояла невтихаюча канонада з кулеметних черг, а на бідно місто сипалися раз по разу бомби. Місто запалало, а в повітрі стояв чад з горілого залізяччя залізниці й будівель міста; палала навіть земля. Повітря було настільки перенасичене цим чадом, що ми, вилізши з своїх схованок на світ Божий, задихалися, не було чим дихати.  Зрозумівши, що час німців скінчився, населення, закопавши у землю цінне майно й продовольство, розташувалося по околицях міста й найближчих селах й хуторах. Німці же виставили оборону від села Бахмач по берегах річки Бахмачки (Поросючки) до хутора Халимонового, а також у Петровському хуторі, де поставили два великих танки, сім невеличких танкеток та декілька машин з піхотинцями. Група німецьких кіннотників їздила по полю й палила хлібні скирди та вцілілі млини-вітряки. Ввечері восьмого вересня ми почали, як німецька оборона почала стрілянину, яка тривала усю ніч. Постріли були у бік Батурина й Митченок. Звідти відповідали гарматними пострілами. У ніч з восьмого на дев’яте вересня німці покинули центр міста й відійшли до хлібно-фуражної бази №16, де зайняли нову лінію оборони. Дев’ятого вересня вранці німецька авіація ще намагалися стримати наступ радянських військ, поливаючи кулеметним вогнем плацдарм між Батуринським лісом й Бахмачем. Але наступ було вже не можливо спинити. О дев’ятій годині ранку дев’ятого вересня 1943 року з боку села Бахмач-2 на нашій околиці з’явилися радянські розвідники, а вже о 9 годині 1- хвилин над вцілілим будинком Райвиконкому заморів радянський червоний прапор. Наступаючи далі на захід, передові радянські загони сходу вступили у бій з німцями, які розташувалися в обороні. Німці декілька разів намагалися перейти у контрнаступ, але до Бахмач своєчасно підійшла артилерія й танки 143-ї піхотної стрілецької дивізії під командуванням полковника  Лукіна, які вели наступ на Бахмач з південного сходу. Німці були змушені покинути свої позиції у районі хлібно-фуражної бази №16, наостанку спаливши госпіталь з своїми-же пораненими й вцілілі будівлі бази.

Так Бахмач знову став радянським.*
-------------------------------------------------
* Більш докладно й змістовно операція зі звільнення міста Бахмача викладена у „Історія міст  і сіл Української РСР. Чернігівська область” ( К., 1972), С.141.